Ніл Гейман - Дітлахи Анансі

з такою радістю й ентузіазмом, що навіть ті, хто до того посьорбував газовану воду з такою обережністю, ніби вона от-от вибухне, залюбки перехиляли свої келихи до дна.

А тоді, за своєю сонною логікою, він повів їх усіх до басейну і запропонував навчити магії Ходіння по Воді. Вся штука в упевненості, казав він, у ставленні, у знанні того, як це робиться. А людям на вечірці здавалося, ніби Ходіння по Воді — це легка витівка для профі, ніби десь у глибині душі вони завжди знали, як це робиться, просто забули, а цей чоловік нагадав їм техніку.

«Роззувайтеся!» — скомандував він, тому вони роззулись, і туфлі «Серджіо Россі», «Крістіан Лубутен» та «Рене Каовілла» вишикувались поруч із «Найками», «Мартенсами» та безіменними чорними шкіряними черевиками. Чарлі повів гостей, ніби в дитячій грі у струмок, довкола басейну, а тоді на його поверхню. Вода була холодна на дотик, і тремтіла під ногами, ніби густа ґаляретка. Дехто з жінок і кілька чоловіків захихотіли, а парочка молодших агентів застрибала на поверхні басейну, ніби діти на надувному матраці. Ген унизу вогні Лос-Анджелеса сяяли крізь смог, ніби далекі галактики.

Дуже скоро учасники й учасниці вечірки вже вовтузились на кожному квадратному сантиметрі басейну — вони стояли, танцювали, хиталися чи підстрибували на воді. Натиск натовпу був таким потужним, що крутющому чуваку, Чарлі-уві-сні, довелося відступити на бетонний краєчок басейну, щоб узяти зі срібної тарілки сашимі з фалафелем.

З жасминового куща йому на плече спустився павук. Павук прочеберяв з передпліччя на долоню, і Чарлі привітав комаху люб'язним «Привіііт».

Запала тиша, так ніби він слухав, що каже йому павук, ніби павучі слова міг чути тільки він, а тоді відповів: «Проси і дасться тобі, ге?».

Він обережно поклав павука на жасминовий листок.

І тієї ж миті люди в басейні, які босоніж стояли на поверхні води, згадали, що та взагалі-то рідка, а не тверда, і що на те, що люди зазвичай не можуть гуляти, а тим паче танцювати чи стрибати по воді, є причини, а саме неможливість так робити.

Машина сну заворушилась і захиталась, і всі люди раптово почали провалюватись — як були, одягнені, в товщу води, на глибину від метра до трьох, мокрі, приголомшені і перелякані.

Крутий чувак буденно пройшовся басейном, потоптавшись по кількох головах та руках і жодного разу не втративши рівноваги. А потім, діставшись дальнього краю басейну, за яким починався крутий пагорб, він високо підстрибнув і пірнув у вогні нічного Лос-Анджелеса, які замерехтіли й поглинули його, ніби океан.

Розлючені, засмучені, спантеличені, мокрі, а іноді — напівпотоплені люди повибиралися з басейну...

У Південному Лондоні розвиднялося. Над містом нависало сіро-синє небо.

Розбурханий своїм сном, Товстун Чарлі виборсався з ліжка і підійшов до вікна. Штори були розсунуті. Він бачив, як займався світанок і як велетенський сицилійський апельсин ранкового сонця підфарбовував багряним сірі хмари довкола. То було таке небо, що навіть у найпрозаїчнішій особі відроджує глибоко прихований порив малювати олійними фарбами.

Товстун Чарлі замилувався небокраєм. Червоний світанок, подумав він. Морякам засторога.

Такий дивний сон. Вечірка в Голлівуді. Секрет Ходіння по Воді. І чоловік, який був ним і водночас не був...

Товстун Чарлі усвідомив, що знає чоловіка зі сну, звідкись впізнає його, і що це бентежитиме його увесь день — десь так, як бентежить ворсинка зубної нитки, що застрягла між зубів, чи намагання знайти точну різницю між лукавим і облудним. Це сидітиме у нього в голові і не даватиме спокою.

Він задивився у вікно.

Ледь надійшла шоста ранку, і всюди панувала тиша. Десь у кінці вулиці ранній собаколюб намагався переконати свого шпіца покакати. Поштар снував між будинками і своєю червоною вантажівкою. А тоді на тротуарі поруч із його домом щось заворушилось, і Чарлі опустив погляд.

Біля живоплоту стояв чоловік. Коли він побачив, що Товстун Чарлі в піжамі дивиться на нього, то заусміхався і помахав. Товстун Чарлі відчув упізнавання, яке глибоко його шокувало: йому знайомі були й усмішка, і цей помах, хоч він і не міг збагнути, звідки. Щось із його сну досі неприємно тупцювало на задвірках свідомості, і через це світ видавався нереальним. Він потер очі, і чоловік з-під живоплоту зник. Товстун Чарлі сподівався, що той просто побрів собі далі вулицею, розчинився в рештках ранкового туману і забрав із собою всі ті незручності, роздратування й божевілля, які міг би принести.

А тоді задзеленчав дверний дзвінок.

Товстун Чарлі накинув халат і спустився донизу.

Він ніколи не зачиняв двері на ланцюжок, перш ніж відчинити, ніколи-ніколи раніше, але цього разу, перш ніж прочинити їх рівно на п'ятнадцять сантиметрів, поставив голівку ланцюжка в паз і переконався, що той клацнув.

— Доброго ранку? — обережно привітався він.

Усмішка, що проривалась у шпарину, могла б освітити невеличке сільце.

— Ти покликав мене, і я прийшов, — сказав незнайомець. — Відчиниш мені двері, Товстуне Чарлі?

— Хто ти такий? — поки Чарлі озвучував це запитання, то збагнув, де бачив чоловіка раніше: на похороні матері, в капличці крематорію. Тоді він востаннє бачив цю усмішку І зрозумів, що знає відповідь на своє запитання, що знає її ще до того, як чоловік відповість.

— Я — твій брат, — мовив гість.

Товстун Чарлі зачинив двері. Тоді зняв ланцюжка і прочинив їх повністю. Чоловік досі стояв там.

Товстун Чарлі не дуже добре розумів, як вітатися з імовірно уявним братом, у якого він раніше й не вірив. Тому вони так і стояли, один — з одного боку дверей, інший — з другого, доки брат не порушив мовчанку:

— Зви мене Павуком. Запросиш зайти?

— Так. Так, точно. Звісно, запрошу. Заходь, — і Товстун Чарлі провів чоловіка сходами догори.

Неймовірні речі трапляються. І коли вони трапляються, більшість людей їх просто приймає. Сьогодні, як і щодня, приблизно п'яти тисячам мешканців планети трапиться шанс-один-на-мільйон, і жоден з них не відмовиться вірити доказам, наданим власними відчуттями. Більшість із них просто скаже своєю мовою щось подібне до «Чого тільки не трапляється на білім світі» і піде собі далі. Тож доки Товстун Чарлі намагався знайти логічне, розумне і притомне пояснення тому, що відбувається, більша частина його свідомості просто звикала до того, що брат, про існування якого він не знав, піднімається собі сходами за ним.

Вони дістались до кухні і зупинились там.

— Хочеш чаю?

— Маєш каву?

— На жаль, тільки розчинну.

— Зійде.

Товстун Чарлі ввімкнув чайника.