Айрін Ван - Звільни мене опівночі, Айрін Ван

– Так вже краще. Й не дратуй мене, щоб потім не пошкодувати про це. В гніві я куди менш вихований й терплячий, – погрожує мені Ленхарт й силоміць тягне за собою. Я могла б закричати, покликати на допомогу, та знаю, що вони подбали про те, щоб мене ніхто не чув.

 Доводиться проковтнути образу й чекати іншого слушного моменту для втечі до міста. Тепер я більш ніж впевнена, що це буде хорошим рішенням. Схоже, я таки мала рацію, коли говорила, що їм не можна довіряти.

– Ти увійдеш до будинку через вікно, чи у двері, як усі нормальні люди? – відкрито наді мною знущається, коли ми повертаємось. Намагаюсь проковтнути чергову образу й ігнорую Ленхарта, наче його тут немає. На порозі нас уже чекають Марак з Кераном.

– Нагулялась? – іронічно цікавиться Керан.

– Ти нехтуєш нашою гостинністю. Хочеш, щоб ми почали тебе зв’язувати? Невже ти досі не усвідомила, що від нас не втекти, – говорить Марак.

– Ви мені брехали! Моя подруга жива, я все бачила.

– Що ти бачила? Бачила свою подругу? Схоже, жар не пройшов для тебе безслідно, – натякає на моє божевілля.

– Йдіть до біса! Я знаю, що не божевільна. Це ви хочете, щоб я так думала, та цього не буде!

– Відведи її до кімнати, нехай заспокоїться й приведе себе до ладу, – вказує Марак Ленхарту.

– Ще один такий фокус і ми вже не будемо такими добрими, – знову звертається до мене Керан, пропускаючи всередину.

 Цього разу Ленхарт замикає мене в кімнаті. Тільки зараз я відчуваю, що у мене й справді піднялась температура. Тіло б’ється в дрібному тремтіння, та я боюсь навіть голову прикладати до подушки, щоб у своїх жахіттях знову не зустрітись із Даріусом. Присідаю біля ліжка, обпираючись спиною до побічниці. Я повинна знайти інший спосіб повернутись до міста. Мені потрібен автомобіль. Може Ленхард швидкий й витривалий, та з автомобілем йому не зрівнятись. Це єдиний шанс від них вислизнути. Обіймаю себе руками, щоб зігрітись, та це зовсім не допомагає. Невдовзі до кімнати входить Керан із чашкою в руках.

– Ось випий. Це допоможе зняти жар.

– Я не буду нічого пити! Минулого разу мені не сподобався чай із сюрпризом.

– Цього разу жодних сюрпризів, тільки ліки. Ти ж не хочеш, щоб хтось із нас знову просидів вночі біля твого ліжка замість того, щоб шукати Даріуса? – запитально вигинає свої темні брови.

 Я підводжусь й приймаю чашку із його рук. Аргумент більш ніж переконливий.

– Я залишу двері відчиненими, сподіваюсь, ти розумніша, ніж хочеш здаватись, – тонко натякає на те, щоб я навіть не намагалась все повторити.

– Гаразд, я все зрозуміла, – погоджуюсь та зовсім не через те, що боюсь, а щоб придумати, як поцупити ключі від автівки.

 Мені доведеться вдавати чемну дівчинку, щоб вони трохи розслабились й втратили пильність. Цього разу у мене все вийде.