Марія Люта - Наречена для дракона. Частина 2, Марія Люта

Я ж потерла скроні і скрушно зітхнула, згадуючи, які цехи та гільдії, за чутками, бувають у Загір'ї.

- Мадам...

- Велеска... - підказала мені кравчиня.

- Мадам Велеска, скажіть, що він говорить про цех ремісників і гільдію купців.

- Боюся, що ні, - мадам Велеска підняла окуляри, ніби дивуючись моїй некмітливості.

- Але тоді ж це...

- Саме так, - підтвердила швачка мої найгірші побоювання.

Цех крадіїв та Гільдія вбивць!

Як!? Як мене могло так вхалепити!? Тепер ясно, якого роду важлива справа не дає Мишу відлежатись пару тижнів... Він і всі його колеги - крадії, а зовні, отже, кілька найманих убивць...

- Мадам Велеска, - прошепотіла раптово охриплим голосом. - А у Загір'ї допомога злочинцям не вважається пособництвом?

- Їм допомагати заборонено, ви праві. Але не тут. Ми ж на території Народної лікарні. У нас такі є – раніше були – при кожному навчальному закладі з цілительським факультетом та в деяких монастирях. За традиціями, тут допомогу може отримати кожен, незалежно від діяльності, статусу та матеріального становища. До того ж, що важливо, всі відвідувачі можуть не відкривати своє ім'я. А винагорода цілителя - на розсуд пацієнта. У таких лікарнях можна зустріти практично всі верстви суспільства - від убогих жебраків, яким немає чим платити за лікування, до представників вищої знаті, які остерігаються розголосу і хочуть залишатись інкогніто. І, звичайно, сюди приходять усі, кому закритий вхід до інших міських лікарень. Але це й непогано, не бійтеся, - мадам Велеска мені підморгнула. - Іноді дуже корисно мати зв'язки навіть у вельми специфічних колах. Чекайте, а ви цього всього не знаєте? Ви хіба не збираєтесь відродити Народну лікарню?

- Еммм, ні.

- Тоді прошу мене пробачити. Вранці, коли ви запросили сюди мене та мою сестру, я нафантазувала сама собі... Коли ж тут я побачила інших відвідувачів, то утвердилася у своїй здогадці. Що ж, піду скажу подружкам, що я ввела їх в оману. Перед "колегами" з Гільдії нехай Миш відчитується, адже це він їх сюди привів, - кравчиня сердито зсунула брови і круто розвернулася на п'ятах.

- Стривайте, не варто, - я нерішуче притримала мадам Велеску за рукав.

- Ви таки відроджуєте лікарню?

- Ні! Тобто... - я закрила очі руками.

Раптом стало страшно. Адже все це настільки було схоже на здійснення моїх мрій, що... лякало. Всевидячий, я мріяла про власну лікарню, в якій зможу втілити свої задуми, але колись, у невизначеному майбутньому, а не в студентські роки, на порозі війни та й точно не в Загір'ї. Тільки ось, з іншого боку, це чудовий шанс, а ідеального моменту може і не трапитись. У Дракгарді я можу застрягнути надовго, то чому ж не спробувати?

Я розправила плечі і впевнено сказала:

- Тобто, так, мадам Велеска. Я вирішила відродити цю лікарню.

Остання фраза пролунала у повній тиші. Всі глянули на мене, а потім  спокійно продовжили свої заняття. Але я була впевнена, що вже до завтрашнього вечора цю новину дізнається вся столиця.

Через дві години я стояла біля вікна і дивилася на вулицю столиці імперії драконів, і я була... щасливою. Так, мабуть, саме щасливою. Втомленою вкрай, звісно, але ця втома була приємною. П'ять хвилин тому зачинилися двері за останнім відвідувачем. Зізнаюся, я спочатку дуже нервувала, особливо коли підійшла черга тих, хто чекав зовні. Але потім я наказала собі сконцентруватися лише на цілительстві, не замислюючись, яким може бути рід занять моїх пацієнтів.

Страшенно хотілося про все розповісти Арденсу. Тим більше, що він, окрім усього іншого, був єдиним, з ким я поділилася своїм планом щодо лікарні... Та ось тільки він буде занадто зайнятий вибором майбутньої дружини...

- Дякую тобі велике, я піду.

- Звичайно, Дано, - я усміхнулася дівчині, перебуваючи в абсолютній впевненості, що побачу її і завтра. У неї багато чого не виходило, але вона була впертою і горіла цілительством так само, як і я. Що ж, раз я наважилася відкрити лікарню, то така помічниця мені не завадить.

Коли за дівчиною зачинилися двері, я пружно потяглася і висмикнула шпильку з волосся, дозволяючи їм розсипатися по спині. До Відбору залишалося менше години, але я не прагнула потрапити на його початок і побачити танці всіх конкурсанток, тож я ще можу навіть перекусити...

Раптом я відчула, що в кімнаті я більше не одна. Присутність незнайомця розливалася аурою влади та могутності, що пригнічувала волю і морозила душу. Захотілося різко обернутися, але я придушила це бажання, як і зляканий зойкіт. Не змінюючи пози, я послала у бік візитера діагност, і вже за мить отримала першу інформацію. Дракон. Ось тільки про це я здогадалася і без заклинання. Діагност же мені підказав, що це був не просто дракон, дуже вже він мені декого нагадував... Що ж, я думала, що Відбір - останнє і найважче випробування на сьогодні. Як же я поквапилася з висновками!

Я плавно видихнула, ледве утримуючись від того, щоб розгладити на формі вигадані складки, підняла підборіддя і повільно обернулася, присідаючи в глибокому реверансі.

- Ваша Імператорська Величність!