Олег Говда - Воїн-5. Місто мертвих, Олег Говда

— І як ми зрозуміємо? Ну, чи працює заклинання чи ні? — поцікавився Тінь.

— Зрозуміємо… Можеш не сумніватися… — туманно відповів маг. — А тепер не заважайте. Мені треба зосередитись. Займайтеся багаттям. Не шкодуйте дров. Полум'я не лише хижаки, а й мерці бояться. І якщо щось піде не так, то вогонь нам допоможе. Захистить.

Час пролетів швидко. Ми ще двічі встигли сходити в гай, як сонце повністю зникло, і Тім піднявся на ноги.

— Ну що, друзі? Ризикнемо?

— А то… Чи варто було б інакше бити ноги? — хмикнув Тінь.

— Тоді готуйте зброю. Але, як щось не те, біжіть до багаття. Пам'ятайте — мертвяки бояться вогню.

— Ми пам'ятаємо, — запевнив я мага.

— Добре. Тоді розпочнемо.

Тім Подорожник пішов уперед, а я з оголеним мечем, і Тінь — озброєний списом, слідом.

Маг став на краю цвинтаря, підняв руки і співучим речитативом вимовив довгу фразу незнайомою мені мовою.

Спочатку нічого не відбувалося. Старий цвинтар, як і раніше, потопав у темряві і тиші, порушуваній тільки нашим схвильованим диханням.

Потім над однією з могилок виникла біляста хмарка. Помітна, бо від неї виходило легке сяйво. Як від рою світляків… Через якийсь час, трохи віддалік — виникла ще одна… І ще… Хвилини розтягнулися в години, але крім хмарок, що повисівши над землею хвилини дві, зникали безвісти — нічого страшного чи небезпечного не відбувалося.

— Лізе! — пошепки сказав Тім. — Я його відчуваю. Готуйтесь!

Не встиг він це вимовити, як земля на одній з могил полетіла вгору, наче від вибуху, а над ямою, що утворилася, показався обглоданий череп. Він повернувся в один бік, потім в інший, і очні ями, що горіли темним пурпуром, як догораюче вугілля, подивилися на нас. Череп задоволено клацнув щелепами, голі фаланги пальців вчепилися в край могили, і скелет вистрибнув назовні.

Тім швидко вимовив якесь заклинання, з його пальців зірвався згусток землі, вдарив мертвяка між ребер, але той навіть не похитнувся. Навпаки, простягнув руки і зробив крок у наш бік.

Тінь вислизнув з-за спини мага і тицьнув скелет вістрям списа в палаючу очницю. Це нежить затримало. Але не надовго. Мертвяк взявся за держак, і висмикнув списа з черепа. При цьому зворотним поштовхом примудрився збити рейнджера з ніг.

— До багаття! Бігом! — крикнув Тім, але я з ним поки що був не згоден. Бо бачив, як лезом меча ніби іскорка пробігла. І девіз вибитий на мечі згадав.

Ступнув уперед, прикриваючи товаришів, дав скелету підійти ближче, а потім рубанув його по простягнутих до мене руках. Меч легко прошелестів у повітрі і практично не зустрівши опору, відтяв нежиті обидві кисті.

— А ти боялася… — промимрив я ледь чутно. — А воно бачиш як…

Наступний удар уже був прицільним. Не побоюючись, що мертвяк може мене схопити, дав підійти ближче, і опустив меч на шийні хребці. Пролунав мерзенний хрускіт, і відрубаний череп впав на землю.

— Отримай село трактор…

Череп кілька разів клацнув щелепами, а потім вогонь у його очницях погас, і над ним з'явилася така ж біла хмарка, яку ми спостерігали раніше над іншими могилами. Вона протрималося кілька секунд і розтанула, а потім і весь скелет обсипався на землю купкою розрізнених кісток.

— Порядок… — промимрив я. Потім згріб ногою кістки назад до могильної ями і загорнув землею. — Спочивай з миром… хто б ти не був. Земля пухом…