Валерія Дражинська - Мій особистий демон, Валерія Дражинська

9

Перекопавши про нього інформацію, образно кажучи, в усьому інтернеті, я переконалася в правдивості умовиводів Світлани Сергіївни. Мого психотерапевта. Мабуть, я дійсно бачила його раніше по телевізору і відновила образ у своїй підсвідомості лежачи в комі. Очевидність цього факту відкрила очі на навколишній світ. Де розпал літа. Світить сонечко, співають пташки. Життя триває. Не закінчується на вигаданій ілюзії.  

Дрого Далтон. Його і звуть так само, як у моєму сні. Голова ради директорів і найбільший акціонер нафтової компанії якоїсь там із довгою назвою. Господар газет, пароплавів тощо. Входить до списку Форбс. Живе в Нью-Йорку. В інтернеті багато його фотографій. Є з дівчатами. Красивими. Ефектними. Хоча це не повинно мене чіпати. Я сама собі придумала фантазію та пора вже закруглятися страждати. Мій оптимістичний настрій протримався недовго. 

Я вирішила прийняти залицяння Андрія. Хлопця, в якого була закохана до тієї нещасливої ночі в клубі, поки дехто не перекреслив моє життя на до та після. З Андрієм було цікаво. Клуби, вечірки та інша атрибутика безтурботного життя здорово відволікала. Крім невинних поцілунків у щічку я більше йому нічого не дозволяла, не могла себе пересилити. Навчання покотилося вниз.

Одного разу я не стрималася та купила квиток. Хотіла на Дрого наживо подивитися. В інтернеті дізналася адресу компанії. Що і як робити не планувала, вирішила діяти по ситуацієї. Знала, що чиню нерозумно та безглуздо, але мені потрібно було просто його побачити. Навіть якщо мигцем. Хотіла поставити крапку у своїх мізках. Інакше не заспокоюся.

Прилетівши до Нью-Йорка, я заселилася в готель. Ледве перетерпівши ніч, із самого ранку вирушила чатувати "господаря пароплавів біля його причалу". Висотка компанії вражала своєю значністю. Зайти я не наважилася. Охорона на вході також вражала. Влаштувалася в розташованому поруч кафе, з якого добре проглядався вхід у будівлю.

Два дні вставань ледве ні світ не зоря і довгих очікувань виявилися витраченими даремно. Поки я не зметикувала, що швидше за все він користується підземною парковкою. Якщо взагалі тут з'являється. Почувалася повною дурепою, якою, в принципі, і була. Кого я намагалася вистежити? Мільярдера, з туєвою хмарою охорони? Такі люди самі по землі ходять? Переконавшись у провальності своєї затії, я вирішила повернутися додому.

Мені, можна сказати, пощастило. Велике місто, у моєму випадку велике яблуко, виявилося маленьким селом. Я його побачила в аеропорту. Випадково. Дрого йшов у напрямку зони закритої для простих смертних, де можна полетіти тільки на приватному літаку. Не кволе таке співпадіння!

Поруч із ним йшов брюнет, який не поступався за енергетикою владності та вседозволеності. Чоловіки були разюче схожі між собою. Брат? Ще з ними була красива блондинка. Ззаду йшло чоловік десять охорони, якоїсь надто безликої, дивної.

Це зазначила автоматично. Моя увага була зосереджена на ньому. Я явно з'їхала з глузду, бо неможливо так правдоподібно відобразити в голові людину, яку бачила лише один раз і то по телевізору. Так! Зараз він інший. Але все знайоме мені. Зневажливий вираз обличчя, обманливо відсутній погляд, лінива хода та навіть незадоволений поворот голови, коли перед ним виникла, як тимчасова перепона, приваблива дівчина з валізою на коліщатках. Цю людину я знаю. Досконально. А чи людину?

Перебуваючи в ступорі, я втратила можливість його перехопити та перевірити реакцію на себе. Він сховався за дверима, куди мені не було доступу.

Ну і що ж у підсумку? Надія на поставлену крапку в голові переросла в упевнені три крапки. З'явилося ще більше запитань і внутрішніх терзань.

Що відбувається?

 

Дрого

 

Вона зникла так само раптово, як і з'явилася. Синім димком випарувалася з моїх обіймів. Я припускав такий результат та самовпевнено думав, що впораюся з цією залежністю. Не було ще в моєму житті невирішуваної проблеми. Але реальність завдала куди потужнішого удару, ніж я міг передбачити. Усередині за одну мить утворилася дзвінка порожнеча. Я не був до такого готовий і вже розумів - не впораюся! Анна була моєю слабкістю. Тільки вона могла розлютити з пів обороту. Тільки за неї я страшенно боявся. Тільки їй дозволяв багато чого та спускав те, за що інших без роздумів вбивав. Тільки вона заводила мене лише своєю присутністю. У мене було багато жінок. Були й красивіші за неї. Навіть взяти ту Крону, яка спочатку прийшлась мені до смаку, але одразу ж відвернуло від неї з появою моєї особистої кари чи, можливо, подарунка згори?! Єдиний раз, коли я намагався зняти ману за допомогою рота Крони, лише уявивши на її місці Анну, зміг кінчити. Чому така реакція саме на неї, я не уявляв навіть. Все що знав - вона моя первісна потреба. І це вже незмінно! Час вирішувати проблему.

Зосередившись, я занурився у себе. Колись вирішив поховати минуле та свої рішення ніколи не змінював. До цього моменту! Посміхнувшись від розуміння, що ламаю себе заради жінки, своєї жінки, я все ж подумки відновив давно розірваний телепатичний зв'язок з єдиною істотою, здатною мені допомогти.

"Мені потрібна перстень!" - я ніколи не вмів просити, точніше ніколи цього не робив.

"Блудний син вирішив повернутися?!"

"Не біси!"

"А що ти мені зробиш?" - єхидно поцікавився голос брата в голові, - "Не очікував, що ти передумаєш!"

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍