Ксана Рейлі - Несподіване весілля, Ксана Рейлі

Розділ 5

Я все ж змогла викинути зі своєї голови те, що побачила у ванній кімнаті. Мені навіть стало смішно з цієї ситуації. Заснула я досить швидко, а зранку знову прокинулася від яскравих сонячних променів. Треба сказати Гордію, щоб він купив штори в цю кімнату. Я не звикла так швидко прокидатися, але через яскраве світло не могла довго спати.

Я почистила зуби та вмила обличчя, а після цього вдягнула свій спортивний комплект оливкового кольору. Волосся я зав'язала у високий хвіст, щоб воно мені не заважало, а також взула кросівки. Я взяла скручений килимок для йоги, який привезла з дому та швидко спустилася на перший поверх. Я помітила, що двері на терасу відчинені, тому попрямувала туди. На вулиці за столиком сидів Гордій, тримаючи в руці філіжанку з кавою. Він був одягнений в чорну футболку та темні джинси. Його волосся, як завжди, було ідеально вкладене.

— Ти кудись ідеш? — поцікавилася я.

— І тобі доброго ранку, Поліно! — сказав він.

— Не такий він уже й добрий, — фиркнула я. — Ще навіть восьмої нема, а я вже на ногах.

— Погано спалося? — на його обличчі з’явилася нахабна посмішка. — Не могла забути те, що побачила вчора? Мабуть, увесь час думала про мене.

— Звісно! — я засміялася. — Мене так розсмішила ця ситуація, що я ледве заспокоїлася. Це ж треба таке, еге ж? Лише другий день тут, а вже встигла побачити тебе голого. Як розумієш, тобі вже більше нічим мене не вразити.

— Ох, Полінко! — Гордій уважно подивився на мене. — Мені ще є чим дивувати тебе.

— Навіть не сумніваюся, — пробурмотіла я. — Ну, гаразд! Ти думай, як будеш дивувати мене, а в мене зараз справи.

— І що це в тебе за справи такі?

— Ось! — я підняла килимок вгору. — У мене зараз тренування. Не підкажеш, де мені краще займатися?

Я озирнулася в пошуках зручного місця для тренування. Переді мною був басейн, а за ним — велика територія з травою.

— Де хочеш, — байдуже відповів Гордій.

Я пригледіла собі містечко біля паркану. Збоку ще розташовувалася виїзна доріжка з гаража до воріт. Може, колись мені захочеться пострибати на скакалці. Ця доріжка ідеально підійде мені для цього.

— Ти так і не відповів на моє запитання, — згадала я і подивилася на Гордія. Він зробив ковток кави та перевів свій погляд на мене. — Куди ти зібрався?

— Їду в магазин за продуктами, — відповів хлопець. — Сьогодні ж дідусь має прийти до нас на вечерю.

— Точно! Він буде сам?

— Може, мама теж захоче навідатися. Побачимо за ситуацією. — Гордій піднявся зі стільця. — Тобі щось треба купити в магазині?

— Ох, я... Не знаю, — розгублено відповіла я. — Наче ні.

— От і прекрасно!

— Хоча знаєш, купи штори в мою кімнату.

— Штори? — перепитав він насупившись. — У продуктовому магазині?

— То поїдь в інший магазин, — сказала я та закотила очі. — Нічого страшного не станеться, якщо витратиш трохи більше часу. Я не можу спати без штор.

— Я схожий на чоловіка, який вміє обирати штори? — роздратовано спитав Гордій. — Сама купиш собі.

— Серйозно? — здивувалася я. — Тобто ти дозволиш мені купити щось в цей будинок? За твої гроші, звісно ж.

— Лише штори, Поліно. Ти не господиня в цьому домі.

— Тоді сам купуй усе. І штори теж! — ображено фиркнула я та попрямувала до того місця, яке обрала собі для тренування.

Не господиня, бачте! Ніби тут ще якась інша жінка є.

Я роздратовано розстелила килимок на траву та ввімкнула відео з тренуванням на телефоні. Спочатку потрібно було розім’ятися. Одна хвилина бігу на місці, нахили в боки та стрибки з однієї ноги на іншу. Уже від розминки мені стало важко дихати. Я зігнулася, поклавши руки на коліна, намагаючись унормувати дихання. Потім помітила, що двері в гаражі піднялися вверх і звідти виїхав білий джип.

Я одразу ж вирівнялася та втягнула живіт, спостерігаючи поглядом за автомобілем. Гордій помахав мені рукою з вікна, нещиро усміхаючись, а тоді нарешті виїхав з воріт. Я полегшено видихнула, коли залишилася сама. Добре, що хоч він не буде спостерігати за моїм тренуванням.

Я майже таки вмирала на кожній вправі. Тиждень перерви дав своє, тому навіть звичайні бурпі, які раніше робила на одному диханні, зараз давалися мені дуже важко. Година тренування та двадцять хвилин розтяжки стали для мене справжнім пеклом. Ноги тремтіли, а кожен м’яз мого живота болів так, наче мене хтось побив. Я лягла на килимок, важко дихаючи. Моя шкіра була липкою від поту, а топ майже повністю мокрим. Сьогодні ще й так спекотно. За все тренування я випила літр води. Я ледве піднялася з того килимка та повільно попрямувала до ванної кімнати, щоб прийняти душ. Холодна вода допомогла мені освіжитися, і тепер я вже відчувала гордість за себе. Ще декілька днів тренувань — і я зможу повернутися у свою звичну форму.

Я переодягнулася в шорти та майку і спустилася на перший поверх. Мені вже страшенно хотілося їсти. Одразу помітила Гордія, що розкладав продукти в холодильник.

— Ти так багато всього купив, — сказала я, заглядаючи в пакети.

— Я завжди купую продуктів на тиждень, — відповів він. — Та й вечерю на сьогодні треба приготувати.

— Чекай, то це ти будеш готувати вечерю? — здивувалася я.

— Тобі я не можу довірити таку справу, тому так. Доведеться готувати мені.

— Ну, я ж не господиня в цьому домі. — Я кинула собі в рот одну полуницю, що стояла на столі. — Але якщо попросиш, то можу допомогти тобі.

— Отакої! — сказав Гордій та засміявся. — Не турбуйся, Полінко. Я сам впораюся.

— Ти багато втрачаєш.

— Усього лише бережу своє здоров’я, — пробурмотів він. — І здоров’я свого дідуся теж.

— Ей! — обурилася я та зі всієї сили вдарила його в плече. — Я насправді ж вмію готувати.

— Я дуже радий. Тоді й готуй для себе.

Я закотила очі та відсунула Гордія від холодильника. Швидко просканувала продукти й узяла те, що мені було потрібно для смузі. Мене так розізлили слова хлопця. Таке враження, наче він взагалі нічого не може довірити мені в цьому домі. Та якщо він так сильно горить бажанням готувати вечерю, то нехай готує. Я знайду собі чим зайнятися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍