Ольга Вісмут - Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут

Я закочую очі. Боже, ну що за дешеве порно. Гей, а чому Зимнєв так зацікавлено на неї дивиться? Ми так не домовлялися!

Взагалі-то він може дивитися на кого завгодно, і навіть на мене. Тільки мені не можна дивитися на нього. Я ж професіонал.

— Ми можемо зустрітися трохи пізніше, — продовжує блондинка.

— Софіє, — втомлено видихає бос. — Подивіться в списку моїх справ, чи є там вільний час?

— Одну хвилинку, — я підхоплюю гру «не дістатися якійсь блондинці», розпочату босом.

Розгортаю щоденник, перегортаю його. Робочий час увесь забитий. Тож…

— Вибачте, — вклинююсь я. — У мого керівника на сьогодні вже все сплановано. І на завтра теж. Я можу вас записати на кінець місяця. Наступного.

Боже, я це зробила. Сказала і зробила. Нервово стискаюся, дивлячись на Зимнєва, який ледь помітно киває мені. Блондинка вдавано морщиться, надуваючи губи. До нас під’їжджає чергова іномарка.

— Вадиме Сергійовичу, — з неї виходить жвавий мужичок середніх років — Юрій Павлович, наш юрист. — Ваш автомобіль прибув, а я залагоджу всі запитання.

— Дякую, якщо знадобиться моя допомога, наберете, — відповідає Зимнєв. — Софіє, за мною. 

Він киває мені на новий автомобіль. Блондинка посилає мені розряди ненависті в спину, поки я сідаю вперед. Більше не сяду назад. Навіть ремінь безпеки застебнула.

На подив, Зимнєв сідає на водійське місце.

— Водій відвезе автівку в ремонт, — відповідає на моє здивування.

— А-а, — тільки й можу протягнути.

— Говори адресу, — продовжує Зимнєв, а я знову залипаю на його пальці на кермі. Які ж вони в нього довгі.

— Яку? — після тривалої паузи запитую я.

— Домашню. Відвезу тебе додому, і на сьогодні досить.

— Ковальська, вісім, — шепочу я.

Зимнєв набирає в навігаторі адресу і ставить прилад на панель, м’яко рушає, і ми їдемо з місця аварії. Усім іншим займеться наш юрист. І нехай йому дме губи трубочкою блондинка-качечка.

В «Авізіоні» ми теж мали б бути ввечері, а потім поїхати по домівках. Я попередила своїх, що сьогодні затримаюсь. Тато бовкнув про начальника й мою спідницю, а ось Настя спокійно відреагувала.

Мені було соромно, що бос побачить, де я живу, але не відмовилася від того, що він підвезе прямо до будинку. Зрештою, не додому ж він підніметься. Ось тільки соромно стало, що крім загальної картини й обшарпаності району саме біля під’їзду сиділи типи сумнівної зовнішності.

Вони пильно дивились на мене, коли я вийшла з автомобіля Зимнєва й попрямувала до під’їзду. На вигляд їм було років двадцять. Молоді хлопці з пляшками пива в руках.

Один із них із темним волоссям і цілком приємною зовнішністю підморгнув мені, від чого мої ноги буквально понесли мене до входу.

Я обернулася до боса. Той не поїхав, продовжуючи стояти на місці. Автомобіль заведений, фари горять.

Я сміливо увійшла в будинок і почала підійматися. Почула рев двигуна і спокійно видихнула. Усе добре.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно