Хая Мусман - Місто моє розстріляне, Хая Мусман

не будь його, він захопив би одразу усю країну разом із західними областями України і Білорусії, які були тоді частиною Польщі. Незалежно від того, як оцінювати цей фашистський договір, оскільки обидві сторони, що домовлялися, були фашистськими державами, для нашого міста він виявився благом. На певний час він врятував нас від німецької орди. Моє місто отримало відстрочення від смерті.

В основному всі євреї Рівного сприйняли вступ радянських військ 17 вересня з радістю. Ми вірили, що війська увійшли, щоб відновити справедливість: повернути Україні і Білорусії їхні споконвічні західні землі.

У нашому місті розпочалося нове життя, і ми з радістю у нього занурились. Усе було новиною. Враз впали старі підвалини, старі порядки. Усе життя змінилось.

Було оголошено, що відбудуться вибори в ради. Сталін хотів показати захоплення східних областей Польщі як волевиявлення народу цих областей. По домівках почали ходити агітатори і розповідати про кандидатів у депутати.

Кандидатом від нашої дільниці був єврей, вантажник. У попередні часи це було нечувано.

Ми раптом із польської довоєнної катівні, з «двійкою», з поліцейським режимом, який усе більше забирав вправо, загравав з фашизмом, із початку єврейських погромів, із усього того темного і страшного, що являла собою Польща тих років, за один мах опинилися в довоєнному Радянському Союзі.

Що ми знали про Радянський Союз, живучи майже на кордоні з ним? Практично нічого. На початку 30-х років до Рівного приїхали родичі моєї матері, американці, які до того відвідали Радянський Союз. Вони розповідали, що в Україні люди буквально вмирають від голоду. Нам ці розповіді здавалися вигадкою. У Польщі тоді була криза, але ніхто від голоду на вулицях не вмирав. У Радянському Союзі розпочались страшні сталінські процеси, мільйони гинули в таборах. У країні панував культ особи. Потужний апарат придушення – НКВС – тримав народ в лещатах страху. Радянські люди, які приїжджали, боялись розповідати нам правду про своє життя. Ми бачили лише фасад.

А на фасаді красувалися гуманні, звучні гасла. Радянські солдати і офіцери були простими, доступними людьми. Вони настільки відрізнялись від бундючного і пихатого польського офіцерства, що здобули загальну симпатію.

Радянські чиновники і їхні родини, які приїхали до Рівного, були бідно одягнені, але це нікого не шокувало. Навпаки. Здавалось, що якщо вони однаково бідні, значить, у країні панує рівність між людьми.

До євреїв ставились без упередження: значить, братство народів.

І була ілюзія свободи. Чим не картина ідеального демократичного суспільства, де панують «рівність, братерство, свобода»?

А по радіо звучали запальні, веселі пісні. Хто міг подумати, що такі пісні можна створити і співати у фашистській катівні, якою тоді фактично був Радянський Союз?

І я повірила, що це і є соціалізм, і що його створив для народу наймудріший керманич – Сталін.

У місті розпочались арешти. Висилали на схід країни багатіїв і біженців із західних областей Польщі. Мене ці арешти тоді не шокували, не насторожували. Я свято увірувала в абсолютну правоту влади.

Про мою тодішню беззастережну віру в радянську владу і в усі її гасла свідчить один курйоз.

Гасла вивішували скрізь, на деяких було написано: «Да здравствует рабоче-крестьянская власть!» («Хай живе робітничо-селянська влада!»). Ледве почавши опановувати російську мову, я перекладала ці слова як «робітничо-християнська влада». І хоча християнство ніяк не поєднувалось із безбожною радянською владою, я була переконана, що якщо так написано на гаслі, значить, так і має бути.

Ця бездумна віра, як гіпноз, паморочила свідомість.

У мене був знайомий Яша Гольдберг – старший за мене, дуже розумний, начитаний хлопець з багатої родини. За переконаннями він був соціалістом. Якось ми з ним зустрілись через декілька місяців після вступу радянських військ в Західну Україну. Яша з гіркотою почав говорити мені, що Сталін диктатор, а диктатура нічого спільного з соціалізмом не має. Він був набагато більш освічений за мене, і в минулі часи я беззаперечно визнавала його авторитет. Зараз я сприйняла його слова як виявлення ворожості буржуйського сина до Сталіна за спустошений батьківський магазин. Я почала з ним несамовито сперечатись, але переконати не змогла. Яша був єдиним з моїх знайомих, хто в перші ж місяці зрозумів справжню сутність радянської влади. У Польщі він був членом сіоністської організації «Гашомер Гацаїр». Після арештів багатіїв і біженців радянська влада почала арештовувати колишніх сіоністів. Був заарештований і Яша, він загинув у ГУЛАГу.

У більш пізні роки, під час війни і одразу після неї я також зустрічала людей, які намагались відкрити мені очі на Сталіна, але моє засліплення було настільки великим, що я їм не вірила. Я не тільки не вірила нікому, хто намагався розвінчати Сталіна, я навіть сама собі не дозволяла аналізувати отриману інформацію. В інституті, коли я вивчала «Короткий курс ВКП(б)», мене обурювала примітивність четверго розділу цієї книжки, у якому були викладені теоретичні основи діалектичного та історичного матеріалізму. Автором четвертого розділу був Сталін. Читаючи його, я переконувала себе, що Сталін настільки примітивно виклав свої думки, щоб вони були зрозумілими простим людям.

Ця віра в Сталіна, у радянську владу була також пов’язана з почуттям вдячності за порятунок у 1939 році, за перемогу над німецьким фашизмом. Звичайно, у цьому самообмеженні думки, у цій внутрішній самоцензурі велику роль відігравав страх, який панував тоді в суспільстві. Люди боялися не тільки розмовляти один з одним, але й думати.

Лише після ХХ з’їзду партії у 1956 році я по-справжньому почала усвідомлювати минуле, але повної інформації про страшні злочини Сталіна та його поплічників ми фактично не мали до другої половини 80-х років.

Сталінський режим тримався не лише на терорі, але й на найбільшій брехні, на безпрецедентному словоблудді, яке я сприйняла за істину в 1939 році.

* * *

У кінці вересня 1939 року Райз зібрав у гімназії учнів старших класів і виголосив перед ними промову. Він сказав, що школа, як флюгер, повинна повертатися в той бік, звідки віє вітер. Прийшла нова влада, і ми маємо бути лояльними до неї. У його голосі не було ентузіазму, швидше розгубленість. Чи розумів Райз тоді, що являла собою радянська влада, чи він просто відчував, що йому з нею по дорозі? Невдовзі після цього