Антон Дмитрович Мухарський - I am not Russia: неполіткоректний антифеміністичний чоловічий роман

землю було загнано останню свічку, знявся над галявиною справжній тропічний ураган. Тільки замість дощу посипалася з нього на поле для гольфу усіляка гидота.

Були тут популярні актори кіно та театру, телеведучі, режисери, сценаристи, похітливі продюсери, бізнесмени, політики, секретарки, манекенниці та топ-моделі, модні письменники, журналісти, редактори журналів «Пентхаус» та «Плей бой». Був навіть дехто з редакційної ради газети «Бульвар», чиїх прізвищ з етичних міркувань я не називатиму. А ще: крокодили із палаючими очима, дракони з крилами, як у круків, корумповані чиновники та парламентарі, відверті мафіозі у вигляді чорних козлів, гігантські кицьки з лапами, м’якими як щупальця октопусів, представники компанії «Майкрософт», фотохудожники, модельєри та інші суб’єкти подібного штибу.

«Хай, хай шоу-баш», — кричали вони в екстазі, рвучи на собі одяг та дряпаючи обличчя гострими пазурами.

Аж ось випурхнувши з чорного дупла, з’явилася на галявині стара, в якій я впізнав «типову британську пенсіонерку», що намастила мою п’яну голову болотяним кремом, коли я непритомний лежав на лаві автобусної зупинки.

Тільки-но її ноги торкнулися землі, як туфлі-човники вибухнули іскрами, а все тіло, спалахнувши феєрверком, розсипалося на шматки.

Замість зморшкуватої відьми постала на галявині абсолютно гола юнка з довгим, розкиданим по плечах штучно нарощеним каштановим волоссям, крутими стегнами, відстовбурченою дупцею (а-ля бразіл карнавал-стайл), кавуноподібними (явно силіконовими) персами, виправленими у пластичних хірургів губами і виголеним у вигляді літери W лобком. Попелястий пудель так само крутився коло її ніг.

— О-о-о-о, міс Космо, вічно молода і прекрасна!!! — пронісся галявиною шанобливий гомін.

— Монтеспан, — звернулася вона до в’юнкого пана в тюрбані, — запали магічне коло.

— Слухаюсь, богине.

Дмухнув лише раз і всі свічки довкруж трону зайнялися фосфоричним зеленкувато-блакитним полум’ям.

— Греную, де чаша? — запитала в жаби.

— Зараз буде, моя господине.

Зіжмакавши пику, потвора почала здригатися у зсудомлених спазмах, намагаючись виблювати з себе якусь гидоту.

— Терезо, допоможи... — просичала до синьої супутниці і та, занурившися рукою у слиняву пащеку, випорпала звідти звичайного, виробництва «Made in China», темно-синього фаянсового кухля з кітчевим рожевим сердечком і надписом «Happy birthday to you» й поставила його на газон.

— Гей-но, геї, робіть свою справу.

Стягнувши джинси, пацюки оголили свої тлусті рожеві дупи і, по черзі всівшись на кружку, справили туди малу і велику нужду.

— Де коріння мандрагори? — запитала у покійників.

— Ось воно, міледі, — зашамкали ті, виймаючи з курильної чаши і передаючи їй тліючого кореня, напрочуд схожого на людське тіло, до якого вчепилася оплавлена кіноплівка з кадрами культового фільму Роберта Родрігеса «Від смеркання до світання» (там, де Тарантіно пропонує Джульєтт Льюїс зробити їй масаж ступень).

По тому вже міс Космо, розчепіривши ноги і не ховаючи від заздрісних поглядів свою розкриту і збуджену плоть, усілася на кухля, зануривши ліву руку у промежину. У правій, піднявши його над головою, міцно тримала тліюче коріння мандрагори.

Мастурбувала, закусивши від насолоди нижню губу, шумно втягувала носом повітря, похитуючи тазом узад-уперед, зойкала, схлипувала, примовляючи раз у раз «хочу, хочу, хочу». Гарчала і стогнала «хочу-у-у-у-у».

— Хай, хай оргазм! — поїдаючи її хтивими поглядами, колихався в такт натовп нечисті.

— Хо-о-о-о-о-чу-у-у-у-у-у-у, — виводила на верхні ноти, припікаючи своє шикарне тіло жаром тліючого кореня.

Аж ось довга шия вигнулася, голова закинулася навзнак, волосся каштановим водоспадом здійнялось над спітнілою спиною. По пружному животу пробігла одна хвиля, друга, очі закотилися, а корінь мандрагори в руці спалахнув.

— Хай, хай оргазм, курва-мама, богиня, богиня! — завищав, застогнав разом з нею натовп, але несамовитий крик міс Космо перекрив усі інші звуки на галявині.

Довго і надсадно, наче смертельно поранена левиця, вила вона, не полишаючи ятрити довгими пальцями з пурпуровим манікюром свою сизо-рожеву плоть, аж поки з її глибин повільно не стекла, скрапнувши в китайський кухоль каламутна крапля жіночих виділень.

Відразу по тому знесилено впала на газон, відкинувши від себе палаючу мандрагору. У глибині кухля засвітилося зеленкувате сяйво, а потім невеличка, не більша за звичайну мишу, істота вистрибнула на галявину.

— Вітаємо тебе, Князю світу цього! — зайшлася у шаленому крику галявина, а потім хором на весь голос затягнула:

Happy Birthday to you,

Happy Birthday to you,

Happy Birthday, dear Primate!

Happy Birthday to you!

Дія друга

Тим часом миша почала зростати, перетворюючись спершу на чорного собаку, потім на хижу росомаху, потім на пантеру, потім на ведмедя, аж поки не постала на галявині величезна мавпа, голову якої прикривала шкіряна маска у стилі «садо-мазо». По всій галявині нараз рознісся присмак сірки, смаленого волосся, прілої сечі та чогось такого, від чого забивало дух й паморочилося в голові.

Налиті кров’ю попелясто-мутні зіниці люто світилися крізь отвори, проте пелька була замкнена металевою «блискавкою». Маску вінчала корона з двома закрученими рогами, між якими неоном світилася давньоєврейська літера «шин», що одночасно означала цифру 6 і була дуже схожа на латинську літеру W.

Розвернувшись до присутніх спиною, мавпа встала накарячки, продемонструвавши публіці свій відбілений анус.

«Хай, хай шоу-баш!» — зайшлася нечисть істеричними вигуками і почала шикуватися в чергу, аби поцілувати свого господаря в дупу.

При кожному поцілунку на місці ануса з’являлося обличчя прекрасного юнака з пухкими вустами, який теж робив «цьом», манірно закочуючи очі.

Останнім до поцілунку підійшов сер Чарльз Дарвін у старомодному сюртуку. Поштиво знявши капелюха, він теж спершу приклався до ануса, а потім, коли звір, піднявшись у повний зріст, повернувся до нього пикою, зовсім по-батьківськи потріпав його по щоці і смикнув «блискавкою» убік, розтуляючи приматові вуста.

— Дайте мені свіжу кров!!! — завищав Primate, миттю застрибнувши на трон і демонструючи присутнім свій велетенський пеніс, що звисав до землі.

І знов пронеслася над галявиною віхола. І постав з неї чорний баран з іклами, як у лева. У пащі в нього, викручуючись усім тілом, здригалася молода русява дівчина.

— Як тебе звати? — запитала мавпа в дівчини.

— Я Наташенька Чуйкова, дєвствєнніца с Луганска, города шахтьорской слави.

— Ти хто — украінка чі русская?

— Я русскоязичная украінка...

— Так не биваєт, — гиготнула мавпа. — Тебе надо опрєдєліться. Ти на каком язикє с мамой общаєшься?

— На русском.

— Значіт ти русская.

— Нєт, я украінка.

— А чєго ж на мовє не балакаєш?

— Тю, так на мовє только сєлюкі да жлоби разговарівают.

— Слушай, дєвочка, — зненацька серйозно