Джейн Лоурен - Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен

- Містер і місис Айлен, якщо ви не проти, я також піду. Дорога дуже виснажила мене. Можливо Аніка змогла б показати мені мою кімнату? - ввічливо промовив він, повернувши погляд на мене.

Я подивилася на нього здивованими очима. Він тільки приїхав, а вже мене бісить. Все-таки зовнішність часто вводить в оману.

- Так, справді, нехай діти йдуть, а ми ще тут посидимо, - звернулася мама до гостей, а потім до мене: - Аніка, люба, проведи гостя у його кімнату, будь ласка.

- Звісно, мам, - стримано відповіла я, хоча в душі мене розривало від гніву.

Поки я говорила з батьками, Дейв уже встиг підійти до мене. Я обернулася і тихо пішла на другий поверх, а він за мною.

Я відчувала, як він іде ззаду і витріщається на мене, тому не змогла змовчати:

- Не міг сам вибрати собі кімнату?

- Якби я міг сам вибрати собі кімнату, я б обрав твою.

Ах, он як ти заговорив...

- Я мала на увазі вибрати з вільних кімнат. Моя зайнята мною, - розсерджено відповіла, обертаючись до нього обличчям.

- Ммм, я так не хочу. Можливо змінимо правила? - скривився він, але ненадовго. Потім знову усміхнувся мені посмішкою альфа-самця.

Розчарувати його тим фактом, що на мене таке не діє?

- Мені байдуже хочеш ти, чи не хочеш. Ти маєш дотримуватися правил у цьому домі.

- Ну ти й злюка.

Я різко вдихнула повітря, щоби втамувати нерви, і продовжила йти коридором. Як тільки ми дійшли до гостьової кімнати, сказала:

- Ось твоя кімната. Мені сказали показати - я й показала. На добраніч.

Я вже збиралася йти, але Дейв знову заговорив:

- До речі, я люблю злюк, - відповів Дейв з тою самою посмішкою і почав мене знову оглядати.

Я обернулася і зустрілася з ними поглядом. Боже, який же він у нього пристрасний... Якби я не була Анікою Айлен, а була якоюсь іншою дівчиною, яка вже мала хлопця раніше, я б не витримала і віддалася б йому просто тут, у коридорі.

Боже, Ані, звідки в тебе такі збочені думки?

- Не зрозуміла? - піднявши одну брову, здивовано запитала його я.

- Ну ти вчепилася у мою руку так, що я дивуюсь, як вона ще не роздерта. Спеціально для цього нігті відрощувала?

- Що? Ти сам винен! Руки не треба розпускати!

- Одягатися пристойніше треба! - зухвало відповів він мені.

Не контролюючи себе, я підійшла до нього майже впритул, впевнено піднявши голову вверх. Якби я була твереза, такого б точно не зробила, але... Цим кроком я здивувала Дейва, і він насупив брови, але потім, здалось, його тільки зацікавила ця дія.

- Тобі не подобається, як я одягаюся? Добре, не дивися. Тебе ніхто не заставляє.

- Чому ніхто не заставляє? - відповів Дейв і я відчула його теплу руку на моїй талії. - Ти заставляєш. Від тебе важко відвести погляд.

Він теж зробив мені крок назустріч, тепер ми стояли впритул і своїм тілом я зачіпала його. Його погляд опустився на мої губи.

Червоне світло, червоне світло, червоне світло, Ані! 

Він хотів мене поцілувати, але я різко опритомніла, з силою відштовхнувши його від себе, і побігла у сторону своєї кімнати, поки він стояв у стороні і сміявся.

Ох, ну що ти в біса робиш, дурепа?! Навіщо ти дала йому себе мацати?! Фу!

Я хотіла позбавитись від тих думок, від цих дотиків і пішла в душ. Там я трохи заспокоїлася і протверезіла. Захотілось пити. Я спустилася на перший поверх, щоби взяти води і побачила маму з татом. Вони сиділи вдвох і щось обговорювали. Я підійшла до них:

- Чому ви ще не спите? - запитала я, наливаючи собі води у стакан.

- О, Ані, ми думали, що ти вже спиш. Ми з татом розмовляємо про Паркерів. До речі, як вони тобі? - турботливо запитала мама.

- Містер і місіс Паркер дуже милі, а от їхній син дуже... Ем.

Замовчи!

- Їхній син, що? - запитав тато.

- Е-е-е, дуже закритий! Я хочу з ним подружитися, адже нам жити разом цілий місяць, але він і слухати нічого не хоче, - "відмазалась" я, і батьки схоже мені повірили.

Геніально, Аніка.

- Ну так, це ж Дейв. Він дуже закрита людина, ще від його дитинства це знаю, - сказав батько, опустивши погляд. 

Ой, мені насправді взагалі не цікаво, відкритий він, чи закритий. Треба змінити тему.

- Ви не пошкодували, що запросили їх? - запитала я батьків.

Тато з мамою переглянулись.

- Зовсім ні. Я дуже скучив за другом, і я радий, що зустрівся з ним і його сім'єю, а ти Джесс? - запитав тато.

- Також. Я думала Емілі буде знову говорити про її улюблену кулінарію і розказувати свої старі жарти, але я не думала, що вона так змінилася. А про Роберта я взагалі мовчу. Він нарешті став справжнім чоловіком, - з усмішкою відповіла мама.