Грем Грін - Монсеньйор Кіхот

— Та ні, не доконче з таким розрахунком. Не можна завжди розраховувати. Треба просто вірити. Як оце вірите й ви самі, Санчо. Ох Санчо, Санчо, яка то жахлива річ — не мати ні в чому сумніву. Ви тільки уявіть собі, ніби все, що написав Маркс, та й Ленін також, доведене як абсолютна істина.

— Я, звісно, був би радий.

— Навряд.

Деякий час їхали мовчки. Раптом Санчо уривчасто реготнув — такий гавкучий звук отець Кіхот уже чув од нього минулого вечора.

— Що з вами, Санчо?

— Вчора перед сном я читав вашого Йоне, «Теологію моралі». Я вже й забув, що онанізм являє собою аж такий тяжкий гріх. Думав, то всього-на-всього рукоблудство.

— Це дуже поширена помилка. Але вам, Санчо, належало б знати. Ви ж самі казали, що навчалися в Саламанці.

— Атож. І вчора ввечері згадав, як усі ми там реготали, коли дійшли до онанізму.

— Не пригадую у Йоне нічого аж такого смішного.

— Дозвольте нагадати вам, як він трактує coitus interruptus[13]. На думку Йоне, це один з різновидів онанізму, але якщо злягання урвалося внаслідок непередбачених обставин — скажімо, появи третьої особи (цей приклад наводить сам Йоне), — то вже не є гріх. Так от, один мій університетський товариш, Дієго, знав дуже багатого й побожного маклера. Я оце щойно пригадав, як його звали, — Маркес. Той Маркес мав великий маєток за річкою проти Саламанки, недалеко від Вінсентіанського монастиря[14]. Не знаю, чи Маркес ще живий. Та коли й живий, навряд чи його непокоїть тепер проблема дітородіння, — йому вже, певно, десь за вісімдесят. А тоді це було для нього справжнє лихо, бо він неухильно дотримував усіх церковних приписів. Йому ще пощастило, що церква змінила свій погляд на лихварство, — адже кожен маклер чималою мірою і лихвар… А кумедно, правда ж: церква куди легше змінює свої погляди на речі, пов’язані з грішми, аніж на те, що дотичне до сексу.

— Ви теж маєте свої незмінні догми.

— Так. Але в нас рішуче неможливо змінити саме ті догми, що стосуються грошей. Нам байдужісінько до coitus interruptus — нас обходять тільки засоби виробництва, і то, звісно ж, не в статевому розумінні… На наступному роздоріжжі поверніть, будь ласка, ліворуч. Бачите попереду високу кам’янисту гору з хрестом наверсі? Ми їдемо туди.

— О, то це й справді святе місце. А я думав, ви мене розігруєте.

— Ні, ні, монсеньйоре. Я надто люблю вас, щоб дозволити собі таке… Про що це я говорив?.. А, згадав. Про сеньйора Маркеса та його пекучу проблему. Отож він мав п’ятеро дітей. І вважав, що вже виконав свій обов’язок перед церквою, але його дружина була дуже плодюча, та й сам він полюбляв сласні втіхи. Йому б, звісно, завести коханку, одначе не думаю, щоб ваш Йоне схвалив обмеження народжуваності навіть у перелюбі. От і виходило, що бідоласі було зась до того, що ви називаєте природним, а я називаю неприродним регулюванням дітородіння. Мабуть, під впливом церкви усі термометри в Іспанії показують неправильну температуру. Так от, мій приятель Дієго якось сказав тому Маркесові, — боюся, в дуже веселу хвилину, — що за приписами Йоне цілком можна вдатися до coitus interruptus. До речі, до якого духівництва належав Йоне?

— Він був німець. Не думаю, що з нижчих духовних осіб — ті здебільшого надто обтяжені своїми обов’язками, щоб заглиблюватись у теологію моралі.

— Отож Маркес послухався Дієго, і коли той наступного разу прийшов до нього в дім, там його зустрів домоправитель. Це здивувало Дієго, бо Маркес був досить скнаруватий і рідко приймав гостей, хіба що вряди-годи котрогось отця з Вінсентіанського монастиря, тож у господі було цілком досить двох служниць, няньки й куховарки. Після обіду Маркес запросив Дієго до свого кабінету на чарку коньяку, і це також здивувало гостя.

«Я хочу подякувати вам, — сказав йому Маркес, — бо ви дуже полегшили мені життя. Я уважно прочитав працю отця Йоне. Признаюся щиро, я не зовсім повірив тому, що ви мені сказали, і взяв у вінсентіанців його книжку в перекладі іспанською мовою, а там чорним по білому написано — з офіційного дозволу архієпископа Мадрідського і nihil obstat[15] з боку цензури, — що поява третьої особи робить можливим coitus interruptus.

«І як же ви даєте собі раду?»— спитав Дієго.

«Як бачите, я найняв домоправителя і дав йому детальні настанови. Коли в буфетній лунають два дзвінки з моєї спальні, він підходить до дверей і чекає. Я намагаюся не тримати його за дверима надто довго, одначе літа мої вже не ті, і, боюся, часом йому доводиться чекати чверть години, а то й більше, поки він почує новий сигнал — довгий дзвінок уже в самому коридорі. Це означає, що мені вже несила себе стримувати. Він ту ж мить відчиняє двері — з’являється третя особа, і я враз відсуваюся від дружини. Ви й не уявляєте собі, як завдяки отцю Йоне спростилося моє життя. Тепер я ходжу на сповідь не частіше, ніж раз на три місяці, й каюся тільки в дрібних, цілком простимих грішках».

— Ви глузуєте з мене, — сказав отець Кіхот.

— Анітрохи. Тож тепер я вважаю Йоне куди цікавішим і потішнішим автором, ніж за моїх студентських часів. Та, на жаль, у тому випадку, про який я вам оце розповів, вийшла одна істотна похибка, і моєму другові Дієго забракло доброти, щоб замовчати її. «Ви не досить уважно читали Йоне, — сказав він Маркесові. — Він розглядає появу третьої особи як непередбачену обставину. А у вас поява домоправителя, боюсь, аж надто передбачена». Бідолашний Маркес ледь не зомлів. О, з тими теологами-моралістами краще не заводитись. Своїми словесними викрутами вони завжди пошиють тебе в дурні. А найкраще взагалі на них не зважати. Отож задля вашого ж таки добра я б порадив вам повикидати зі своїх книжкових полиць той старий мотлох. Згадайте-но, що сказав канонік вашому благородному предкові: «Негоже вам, людині, наділеній таким розумом, таким становищем і такими чеснотами, брати за правду всі ті химери та дурниці, з яких зліплено ці сміховинні рицарські романи».

Мер помовчав, скоса позирнув на отця Кіхота, тоді сказав:

— Ваше обличчя таки має щось спільне з обличчям вашого предка. І коли вже я Санчо, то ви запевне монсеньйор Печального Образу.

— З мене ви можете насміхатися скільки хочете, Санчо. Смутить мене те, що ви насміхаєтесь із моїх книжок, бо вони важать для мене більше, ніж я сам. У них уся моя віра