Ретта Кім - Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім

Вулицею в нашому напрямку повільно рухався Вінсент. Анітрохи не змінився… джинси, сорочка і шкіряна куртка поверх. Як завжди ідеально вкладене темне волосся, рівні густі брови, очі кольору чорного шоколаду, красивий ніс, привабливі пухкі губи. Носа торкнувся звичний запах його парфумів… теж не змінилися.

Тільки от я змінилася. Тепер я в змозі притиснути свої почуття й натягнути маску байдужості… навіть, якщо досі залежна. Я швидко взяла себе в руки й підняла голову.

Хлопці, схоже, впізнали Маркса, адже помітно напружилися.

— Каріссо… — тихо почав Джейк.

— Цить, — буркнула я, глянувши на нього. — Ти ж знаєш.

— Угу…

— Завела хлопця, Ісо? — запитав Вінсент, зупинившись у кількох метрах від мене.

— Він не тварина, щоб його заводити, — спокійно промовила я, теж зупинившись. Хлопці зацікавлено глянули на мене. — Я принципово не заводжу стосунків, Маркс. Немає жодного бажання ділити з ким-небудь свою квартиру. Та і я занадто зайнята для цього. Навіть якщо в мене і є хлопець, ти про це не дізнаєшся.

— Тобто ти стала кар’єристкою, — задумливо промовив Вінсент, ледь помітна усмішка проблиснула на його обличчі. Не впевнена, що хлопці помітили, але я — так. — А як же твої мрії?

— Розбилися об реальність, — з притиском промовила я, скрипнувши зубами. По чиїй вині я передумала виходити заміж і створювати сім’ю, Маркс?! По твоїй, ідіоте! Так і хочеться вмастити йому. Я повільно видихнула. — Я, проте, здійснила найзаповітнішу. Та й ти сам бачив. Будь добрий, забери свою книгу і віддай ключі від моєї квартири, Вінсенте. Уявлення не маю, як ти їх дістав, але вони не твої.

Я буквально спиною відчула, як розізлився Джейк. Схоже такий поворот подій хлопців не влаштовував. Глянула на Ноеля — невдоволений, але лиця не показує, а от Джейк уже кипить.

— Книга нехай у тебе ще полежить. Я потім її заберу сам, — усміхнувся демон. От же…

— Не ввічливо вриватися у квартиру дівчини посеред ночі, — знову знайомий голос. Рука Стюарта нахабно лягла мені на талію, а він торкнувся своїми вустами моєї щоки. — Вибач, затримався, вогнику, — промовив вампір, а я люто на нього зиркнула. Він підморгнув. Що за комедію він тут розводить?! — Тобі сказали повернути ключі, Вінсенте. Квартира не твоя, тож поверни їх, будь ласка.

Я помітила, як смикнувся Джейк, та Нол непомітно зупинив його. Завжди дивувалась, як у близнюків можуть бути настільки різні характери. Вони, як вода і вогонь. Перевела погляд на Маркса — він спохмурнів.

— Я поверну їх… Ісі, — він пронизливо на мене глянув. Тепер спохмурніла я. — Але пізніше. Особисто їй, без супроводження… — додав він, обернувся й пішов.

Кілька секунд я стояла непорушно, споглядаючи, як Вінс зникає в тому ж нарямку, з якого прийшов, й усвідомлюючи, що взагалі трапилось, а потім різко скрутила хлопця.

— Ти що витворяєш, Стюарте?! — розгнівано запитала я, нахилившись до його обличчя. — Давно тобі дівчата зад надирали?

— Відпусти! — невдоволено буркнув хлопець. — Ти ненормальна, Еванс. Я допомогти тобі хотів, а ти битися.

— Тебе ніхто не просив! Хто так допомагає?! — я гнівалася усе більше. Ще трохи і він точно отримає.

— А він дійсно допоміг, Каріссо, — задумливо промовив Ноель. — Як би це сказати… він узяв демона на понт, розізлив його. Вінсент почне діяти. Демони, відпусти хлопця.

— Ви що, змовились? — я кинула роздратований погляд спочатку на Нола, потім — на Стюарта. — Ти, взагалі, якого дідька за нами попхався?

— Захотів і попхався, — буркнув Алекс. — Може, я додому йшов, тобі не могло таке в голову прийти? Могла б і дякую сказати…

— Було б за що…

— А є за що! Може я твого демона на чисту воду виводжу.

— Він не мій, — холодно промовила я і, обернувшись, швидко попрямувала в напрямку свого дому.

— Знав, що бовкнути! — буркнув Джейкоб і хотів піти за мною, але Нол зупинив його, щось шепнувши.

Він дійсно не мій… та й чи коли-небудь був моїм? Не знаю… я стиснула кулаки, продовжуючи йти. Не дочекаєтеся, не заплачу! Я дістала кинджал і зі злістю метнула його в найближче дерево. Дівчина, що йшла повз, перелякано на мене поглянула й поспішила швидше мене оминути. Сонце повільно підіймалося, а місто прокидалося — люди навіть зараз поспішали на роботу.

— Ти знала, що солодко пахнеш? Так і хочеться спробувати тебе, — промовив вампір, опинившись поряд.

— Слухай, чого ти вчепився?! Чого переслідуєш мене? Чому допоміг? Чому?! Ти мене дратуєш, Стюарте! Залиш мене в спокої, — я вибухнула гнівною тирадою і, не чекаючи відповіді, обернулась і пішла далі.

— Ну от, запитала, а відповідь не послухала, — спокійно промовив хлопець, знову мене наздогнавши.

— Та що я тобі маю зробити, щоб ти, нарешті, відчепився від мене? — я розгнівано на нього глянула.

— В тебе не вийде, — усміхнувся він. — Але ти можеш покричати, якщо хочеш. Можливо, покращає.

— Та йди ти… — відмахнулась я.

— Я йду з тобою.

— Не йдеш.