Світлана Талан - Просто гра

Ілля вийшов, ковзнувши поглядом по жінці. Малий відвів хлопця до туалету, а потім наказав рушати за ним.

– Браслети на нього надіти? – спитав Малий у Марго, коли привів Іллю.

– Не треба, – відповіла жінка і поглядом наказала відійти вбік.

– Сядь! – Марго вказала Іллі, щоб той присів.

Ілля мовчки виконав наказ.

– Кава. Бери, не соромся.

Вона налила з термоса напій і простягла чашку чоловікові.

– Дякую, – промовив Ілля і сьорбнув ковток кави.

– Як тебе звати?

– Чи це зараз має якесь значення? Ілля.

– Розкажи мені про себе.

– Нема чого розповідати.

– Я тобі каву, а ти такий нечемний? – м’яко дорікнула Марго.

– Нічого цікавого і хорошого в моєму житті не було і вже не буде.

– Якщо так мислити, то не буде насправді. То розкажеш про себе?

– Сповідь смертника? – усміхнувся той. – Що вас цікавить?

– Усе. Де працюєш, з ким живеш, навіщо взяв гроші в борг?

Ілля допив каву, повернув чашку Марго і лише тоді відкрито подивився на неї. Жінка була напрочуд привабливою. Іллі навіть здалося, що він бачив її десь на обкладинці глянцевого журналу: ідеальні риси обличчя, рівно підстрижений чубчик, волосся довге, пряме, блискуче. Вона викликала в Іллі довіру, і він несподівано почав розповідати про своє навчання, про батьків, брата, розказав про Наталію і бажання розпочати свій власний бізнес. Не оминув і те, як йшов додому з грошима, а його обікрали.

– Як можна бути таким необачним у наш час?! – здивувалася Марго. – Ти справді вважаєш, що Латиш підіслав своїх хлопців?

– Уже й не знаю, що думати, – зітхнув Ілля.

– Запам’ятай: мій чоловік не здатний на таку підлість.

– Якщо навіть так, це не врятує мене.

– Ти віриш, що Латиш не міг таке зробити? – допитувалась жінка.

Вона дивилася йому просто в очі. Їхні погляди зустрілися, і хлопцеві здалося, що темні очі Марго зазирають у саму душу. Він вірив їй і вже шкодував, що прийшов до Латиша із звинуваченням у непорядності.