Алан Маршалл - Шепіт на вітрі

Він обтрусив руки від пилу й вів далі:

— Як я й казав, крутіння — це щастя руху. Виникає питання: я танцюю, тому що я щасливий, чи я щасливий, тому що я танцюю?

— А кому ви це казали? — запитав Пітер.

— Я говорив це дубові,— відповів Віллі-Віллі. — Дуби завжди зітхають. Вони зітхають, коли немає вітру. Я вважаю, що цим деревам треба танцювати й махати вітами. Знаєте, той, хто не рухається, завжди сумує більше, ніж той, хто щось робить.

— Ніколи не чув, щоб дерева танцювали, — сказав Пітер.

— Боже мій! — вигукнула Сіра Шкурка, вражена таким невіглаством. — Що, ти думаєш, роблять дерева, коли ти спиш? Люди сплять третину свого життя. От коли ти спиш, тоді дерева й танцюють.

— Ніколи про це не думав, — сказав Пітер.

— Дерева танцюють вітами, — розповідав Віллі-Віллі. — Вони кружляють своїми тінями в обіймах з місячним світлом. Саме дерево розповіло мені про вашу подорож, — сказав він, усміхаючись. — Дуб повідомив: «У пустелі Самотності Пітеру буде потрібний друг. Зустрінь його і перенеси через пустелю». І ось я тут.

— Невже вона така простора, що ми не зможемо її самі перейти? Я ж їду верхи на Місячному Сяйві, а Сіра Шкурка стрибає поруч, — пояснив Пітер.

— Перейти її не так важко, — сказав Віллі-Віллі,— але для дітей, у яких немає друзів, шлях через пустелю здається нескінченним, вони легко можуть заблукати. Я зроблю великий смерч, величезний Віллі-Віллі, і перенесу вас. Це буде колосально!

— У мене паморочиться у голові, коли я кручуся, — сказав Пітер.

— І в мене теж, — запхикала Сіра Шкурка. — Я витримую лише сім обертів. Після цього я непритомнію.

— Не хвилюйтесь, — сказав чоловік. — Коли я роблю великий смерч Віллі-Віллі, в центрі його все спокійно. Ви взагалі не обертаєтесь. Пил і листя крутяться навколо, а вас несе на повітряній подушці. — Він поглянув навкруги. — Я почну звідси і танцюватиму по пустелі зо дві милі, поки не досягну в діаметрі двадцяти ярдів, тоді повернуся і підберу вас.

— Мені моторошно, — сказала Сіра Шкурка. — Я розумію, що треба мати друзів, але не таких, які доводять тебе до запаморочення.

— Віллі-Віллі обіцяв, що у нас не паморочитиметься в голові,— сказав Пітер. — Він нам друг, а друг ніколи не скривдить друзів.

— Гаразд, — сказала Сіра Шкурка. — Я ризикну. Коли це розпочнеться?

— Як тільки я вас підготую, — пояснив Віллі-Віллі. — Пітере, сідай на Місячне Сяйво, а ти, — повернувся він до Сірої Шкурки, — стань поруч з ними і тримайся за підпругу.

Пітер сів верхи на Місячне Сяйво, а Сіра Шкурка стала поруч із поні. Вона затиснула в лапці шкіряний ремінець підпруги і заплющила очі.

Пітер занепокоївся.

— Зачекай, перед тим, як ми почнемо цю справу, я хочу подарувати тобі пелюсточку, — сказав він і вручив її чоловікові.

Віллі-Віллі був надзвичайно зворушений.

— Який чудовий подарунок. Тепер я буду особливо уважний до вас, як до найкращих друзів. Не робитиму великого смерчу. То я лише похвалявся, коли говорив, що зроблю його двадцять ярдів завширшки.

Він поклав пелюстку в кишеню, став навшпиньки, розкинув руки й закрутився. З його кишені почулося кілька негучних вихлопів, але курява не знялася. Він зупинився й сів.

— Розумієте, — мовив Віллі-Віллі, вибачаючись. — Я двотактний, а двотактні мотори завжди погано заводяться. Ви ж знаєте, як важко завести електричну косарку. Може, в когось з вас є шнур? Якщо спрацює запалення, я заведусь.

— Зараз я дам шнура, — сказала Сіра Шкурка, помацала в сумці і витягла стартовий шнур з дерев’яною ручкою на кінці.

— Боже мій! — вигукнув Віллі-Віллі. — Якби в мене була така сумка, я б розбагатів. У будь-якій респектабельній крамниці такий шнур коштує півдолара. А ти можеш дістати цілу партію таких шнурів? Я б закупив їх оптом з обов’язковою десятивідсотковою знижкою.

— Не будь дурнем, — суворо урвала його Сіра Шкурка. — Не роби з моєї сумки крамницю металевих виробів. Ми любимо людей і даємо їм різні речі задарма.

— Звичайно, звичайно, вибач, — сказав Віллі-Віллі і торкнувся пелюстки, що лежала в його кишені.

Він метушився, готуючись запустити смерч, намотав на поперек стартовий шнур і попросив Пітера смикнути.

— Сильний різкий ривок — найкращий старт для мене, — пояснив він. — Смикни щосили.

Пітер кілька разів смикав за шнур, потім спробувала Сіра Шкурка. Але Віллі-Віллі ніяк не заводився. Він крутився, поки вистачало шнура, а потім зупинявся.

— Не розумію, в чому річ, — сказав він занепокоєно. — Місяць тому я повністю розбирав мотор. Напевно, треба переходити на чотиритактний двигун.

— Я думаю, забруднилася свіча запалення, — припустив Пітер. — Ви перевіряли контакти?

Хлопець добре знався на двотактних моторах, бо у горбаня Мика була електрична косарка, що, як правило, погано заводилася.

— Зараз подивимося, — мовив Віллі-Віллі, опустив руку в кишеню, витяг звідти свічу запалення й уважно подивився на неї. Він облизав її, обтер об рукав, знов облизав, знову обтер об рукав.

— Здається, все чисто.

— З контактами все гаразд?

Віллі-Віллі простяг свічу Пітеру, той постукав її кінцем по каменю.

— Спробуй ще раз.

Віллі-Віллі поклав свічу в кишеню, і Пітер ще раз смикнув за шнур.

— Бах, бах, бах, — заторохтів чоловік. — Бах, бах, поп, поп, поп, — і почав крутитися. Пітер, який все ще тримав у руках шнур, відсахнувся від розкинутих рук-пропелерів Віллі-Віллі, який закрутився дзигою, здіймаючи стовп пилу.

— Тримайтеся купи. За хвилину я повернуся й заберу вас, — вигукнув Віллі-Віллі, проносячись повз них.

Він попрямував у пустелю, збираючи на своєму шляху пил. Віллі-Віллі підіймався вгору, звиваючись, мов гігантська линва, підвішена до неба.

Почувся тихий гуркіт, який переріс у гучний рокіт, що заповнив усю пустелю. Курява, піднята смерчем, шалено крутилася, описуючи величезні кола, і здіймалася