Володимир Кривенко - Монгольськими шляхами

– Доброго здоров'я печерним мешканцям! – голосно виголосив Артеменко. – Прийміть подорожніх до гурту, бо так замерзли, що, сил нема, як свіженької рибки захотілось!

Тіні сполохано засмикались.

– Каму ето там нє спіцца? – почувся голос Кирил-гаврила. А, ето апять ти, Артьоменко? Снова ти здєсь? Нікак нє успакоішся! Ти мнє єще в Ерденетє надоєл!

– Що робити, Кирил Гаврилович, така ваша доля. Маєте нам усім і за тата і за маму бути одночасно! А не сплю, бо ви мене збудили. Такий гуркіт… Я перелякався, подумав – може у вас щось зі шлунком…

На диво, Кирил Гаврилович на розсердився, а щиро розсміявся:

– Ну, ти і баламут! С табою нє саскучишься! Залазьте в нашу пєщєру, погрєйтєсь нємного!

Двічі запрошувати нас не довелось, бо мороз, і справді, добряче дошкуляв, і ми миттю скористались запрошенням. В «печері» – заглибині в скелі, що напівкільцем оточувала майданчик, було набагато тепліше, ніж «на дворі», бо тепло багаття не розсіювалось навколо, а відбиваючись від стін, зігрівали присутніх дужче ніж нас на нашому «пляжі», хоча і тут, як у нас, доводилось крутитись, як той шашлик на шампурі, почергово підставляючи то спину, то груди, то боки під животворне тепло багаття…

– От, нам би таке «приміщення», заздрісно зітхнув я.

– Не розстроюйся! – заспокоїв мене Артеменко. Повернемося «додому» – видовбаємо ще краще!

– Нє надо нічево видовбивать, Андрєй, – заперечно змахнув рукою Кирил. – Мой контракт скоро заканчівается – занімай! – Кирил-гаврил щедрим жестом, наче боярську шубу з власного плеча, дарував Андрієві своє лігво.

– Дякую, Кирил Гаврилович, але нащо нам вона, ваша печера, влітку? – схитрував Андрій, намагаючись вивідати точну дату зміни керівництва…

– Да нєт, Андрюша, – по-батьківські і, якось сумно, промовив Кирил Гаврилович. – Сколько можно? Домой хочется. Послє нового года и попрощаємся…

Солдатський казанок, що висів над багаттям на саморобній тринозі нарешті закипів. Хлопці стали розливати буру рідину, що складалася з плиткового монгольського чаю і попелу багаття.

– І нє стидно вам такую бурду піть, да еще і гостей такім свінячьім пойлом угощать? Вот, смотрітє, как надо, – Кирил-гаврил витяг з свого рюкзака дволітровий китайський термос, відкрутив пластмасову кришку, поставив її на коліно, витяг пробку, налив в кришку духмяно паруючого гарячого напою, закрив термос пробкою і, ставлячи його кудись в темряву позад себе, промовив:

– Ето мнє жєна за сутки до виезда приготовила; там шіповник, разние трави… Жєна знаєт моі вкуси, стараєтся. А ви жьон распустілі, не воспитали іх, вот и пєйте ето сві…

На цих словах, мова його урвалася, рот болісно скривився, а знизу донісся брязкіт розбитого скла… Кирил Гаврилович смикнувся в ту сторону, пластикова кришка термоса звалившись з коліна і зашкварчала, в багатті…

– Кириле Гавриловичу! Не переймайтесь! – втішив Артеменко, простягаючи Кирил-гаврилу свою кружку з «свинячим пойлом» – Так має бути, бо ж ми одна сім'я, а ви наш батько! Будемо користуватись тим, що Бог послав і не будемо жалкувати за тим, що відібрав з милості своєї…

Селенгою знову пронісся потужний гуркіт.

– О! – урочисто підняв вказівний палець вгору Андрій. – Правду я кажу! Той Хто Греблі Рве – не дасть збрехати! Дякуємо за теплий прийом, за гостину, мусимо швидше до себе, поки дорогу водою не залило. Ні хвоста, ні луски вам!

– А йдіть ви… – майже хором пролунало нам вслід.

«Додому» ми дістались швидше ніж з «дому» до «печери» може тому, що йшли впевненіше, а може тому, що мороз підганяв нещадно. Світла нашого багаття ми не помітили, і легко могли б проскочити, аби нас не зупинили Женя з Мишком, що вже порались біля лунок.

– Прогулюєтесь? Променад влаштували! А нам за вас в крижаній воді бовтатись? Беззлобно дорікнув нам Женя. – забирайте своїх налимів, а через пару годин за нас сходите – побовтаєтесь, як оце ми за вас зараз!

– Ой, хлопці, коли ви почуєте, яку новину ми для вас добули, то ви не тільки всю ніч будете за нас рибку ловити, а ще на пінопласт нас вкладете і перевертати будете з боку на бік, щоб ми, бува, не замерзли…

– Що ж то за новина така?

– А ходімо до багаття, подивимось на улов, потім ви посідаєте, щоб не попадали, і ми все розкажемо.

Перший мій налим, якого витяг для мене Мишко, був, просто красень! Сомів вже не раз бачив, а налима – вперше, втім і три інших були, як на підбір, майже однакові.

– Бідні рибки, – пожалів я їх: – отак, з +4 °C на -40 °C, та ще й голяком… 44 °C перепад температур…

– Ти ба, який жалісливий! Дома відігрієш на пательні до +120 °C! Тоді він все тобі і пробачить. – Порадив Женя.

– Це єдине, що мене втішає, – відповів я, підсовуючись ближче до багаття.

– Ну, то ми вже повсідались, що за новини? – запитав Женя.

– На мій погляд, як на мене, – сказав я, непомітно підморгуючи Андрієві, – головне це те, що Кирил-гаврил, бажаючи похизуватись перед нами своєю вишуканістю, розбив свій знаменитий термос!

– Це, звичайно, приємна і вельми цінна новина, – здивовано вимовив Женя, але, чи варта вона тих благ, які ви собі за неї вимагаєте?

– Так це ж ще не все! – підключився до мого повідомлення Артеменко, і бісики заграли в його очах.