Анатолій Заблоцький - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 87

погнали в джунглі. Серед них португальці, англійці, філіппінці. Не забули бандити прихопити з собою й кілька ящиків діамантів. Почерк унітовців відомий. Подібну акцію вони провели раніше проти спеціалістів з ЧССР, які працювали на підприємствах по виробництву паперу. Не встигло улягтися обурення друзів Анголи, як світ облетіла нова трагічна звістка про злочини терористів, що пройшли навчання в ЮАР: висаджено в повітря будинок, де мешкали родини кубинських лікарів, викладачів, будівельників. Сталося це суботнього дня, коли всі були вдома. Картина була жахлива! Мета цих акцій зрозуміла: залякати іноземних фахівців, примусити їх відмовитися від допомоги молодій державі.

Не обмежуючись у своїй злочинній діяльності диверсіями, грабіжництвом та вбивствами мирних жителів, унітовці завдають Анголі великих збитків, розкрадаючи її природні скарби. Як сповіщає журнал “Ефрікен бізнес”, в УНІТА створено спеціальні загони, які ведуть хижацьку вирубку тукового дерева на південному сході провінції Квандо-Кубанго і через Намібію переправляють його в ЮАР. Прибутки від награбованого сягають величезних сум. Так само й завдяки контрабандному вивозу ангельських діамантів і слонової кістки.

Наскоки бандитів з УНІТА не лишаються безкарними. Завдяки успішним операціям урядових військ лави зрадників відчутно рідшають.

Поїздка в кооператив імені Карла Маркса

Ангольські товариші з міністерства планування запропонували нам відвідати сільськогосподарський кооператив, розташований у провінції Бенго, за сорок вісім кілометрів від Луанди. І ось лютневого ранку ми вирушили в дорогу.

Зосталася за спиною Луанда. Асфальтована дорога бігла саваною, обабіч — то групами, то поодинці — росли могутні баобаби, дивовижної форми кактуси, схожі на парасольки акації. Внизу, під деревами, стелився пишнобарвний килим з квітів.

Скоро ми наблизилися до мосту через річку Ріо Бенго.

— Це історичне місце, — мовив супроводжуючий нас працівник міністерства планування товариш Фрейра. — Пропоную зробити тут коротку зупинку.

Ми зійшли на пагорб, і перед нами відкрилася широка, залита зеленню долина, перетнута стрічкою дороги.

— Саме тут, — продовжив Фрейра, — було завдано нищівної поразки контрреволюційним бандам ФНЛА, які рвалися до столиці. На цьому місті, де ми з вдми стоїмо, була артилерійська позиція. Трохи далі стояли стрілкові підрозділи. Бандити йшли зухвало, їх було це менше тридцяти тисяч. Вони були добре озброєні, з бронемашинами та артилерією. За командирів у них були кадрові військові з Португалії, інших країн НАТО. Та нам перевагу дала раптовість. Ворог не встиг отямитися, коли ми накрили його щільним вогнем. Потім в атаку пішла піхота. Гуркіт пострілів був таким сильним, що його чули в Луандо. Після того бою організація ФНЛА практично припинила своє існування. Нашу революцію було врятовано.

Ми з увагою слухали запальну розповідь Фрейри і не помітили, як опинилися в оточенні цікавої дітвори з сусіднього селища. Дівчатка-підлітки тримали за спинами своїх маленьких братів і сестер, трохи більші чіплялися за руки. Нас дивувало, що серед дітей не чути було ні крику, ні плачу, ні гучного слова. Вони тільки роздивлялися нас чорними очима, зрідка перешіптувались і шморгали носами.

Наша мандрівка продовжувалась. За мостом автомобіль повернув ліворуч і покотився рівною, мов стіл, долилиною. З’явилися поодинокі хижі, збудовані з підручного матеріалу — глина та пруття. При дорозі лежали призначені на продаж купки огірків, солодкого перцю, плодів папайї, бананів.

— Красива дорога, — сказав хтось.

— Красива, — підтвердив Фрейра, — але й дуже небезпечна: бандити чаето влаштовують тут засідки.

Всі враз принишкли, а Фрейра раптом рішуче змінив тему розмови:

— А хочете почути про наші звичаї, побут різних племен?

Ми радо погодились.

— У нас багато, наприклад, стародавніх весільних обрядів. У племені баконго, за звичаєм, жінку шукає не сам наречений, а його дядько. Підібравши для небожа наречену, він приходить до неї в дім, і, звертаючись до батьків нареченої, промовляє традиційну фразу: “У вас є курка, а в нае — півень. Щоб курка неслася, їй потрібен півень”.

У племені авімбунду юнак сам знаходить собі наречену. Про свій вибір він ставить до відома батька чи дядька і, коли на те їхня згода, освідчується дівчині. Якщо сторони домовилися про шлюб, визначається розмір шлюбного викупу, яку наречений мусить виплатити на користь родини дівчини. Як правило, за дівчину з освітою платять більше. Шлюбний викуп може даватися грошима, та частіше складається з кількох голів худоби, шматка тканини або діжечки пальмової олії. Половину належної виплати наречений повинен віддати під час урочистих заручин. Потім юнак зобов’язаний збудувати дім для майбутньої сім’ї, зорати і засіяти поле, виростити і зібрати врожай, приготувати нареченій весільне вбрання. Коли все це буде виконано, призначається день весілля.

Після заручин дівчина переходить жити до своєї тітки або до старшої заміжньої сестри. Там її замикають до темної кімнати і впродовж двох тижнів “інструктують” про обов’язки шлюбного життя. Особлива увага надається статевому питанню, народженню дітей, домашньому господарюванню. Дівчину навчають, як поводитись у тій чи іншій ситуації, залежно від Настрою чоловіка. Майбутня дружина має засвоїти головне: чоловік завжди мусить бути задоволений нею.

— А чому про все це їй розповідають саме в темній кімнаті? — здивувався наш перекладач.

— Трудно сказати, — лукаво посміхнувся Фрейра. — Певно, складні сімейні науки краще засвоюються в темряві. Розлучень у селі майже не буває, хоча шлюби там не реєструються.

Потім Фрейра розповів, що після двох тижнів навчання в темряві наречена переходить жити до майбутніх свекра і свекрухи. Дівчина повинна показати, як уміє господарювати. Свекруха знайомить її з сімейними традиціями, визначає її обов’язки, розповідає про характер свого сина, про його звички та смаки. Готуючись до весілля, дівчина зобов’язана настачити для майбутньої сім’ї глиняний посуд, корзини, циновки.

У день весілля, пополудні, родичі та близькі нареченої проводжають її до нового дому, де на неї чекає наречений. Там їх садовлять біля відчинених дверей один навпроти одного, і так вони сидять непорушно, аж поки не зійдуться гості. Перед порогом стоїть мисочка з пальмовою олією. Якщо гості схвалюють шлюб молодих, то опускають в олію пальці правої руки і кладуть поряд з мисочкою свої дарунки. Потім починається частування. Нікого не відпустять з весілля, не пригостивши різними стравами та напоями. Частують звичайно, м’ясом засмаженого на рожні кабана і домашнім пивом.

Гості виголошують довгі тости, розповідають різні притчі та анекдоти. Наречені з’їдають разом одного півня (ні в якому разі не курку) і тільки по тому вважаються чоловіком і жінкою.

Машина тим часом звернула з траси на путівець.

— Ну ось і приїхали, — мовив наш супровідник.

На нас чекали. До машини наблизився невисокий молодий чоловік — ставний і вродливий.

— Ласкаво просимо, дорогі друзі, — по-російському, майже без акценту звернувся до нас, і обличчя його висвітлилося добродушною усмішкою. — Я голова кооперативу. Звати