Нік Ремені - Святі і грішні

— Кого? — запитав інструктор.

— Обох.

Чоловіки зайшли до голови, той вивчав якісь документи.

— Здрастуй, Рудньов, — привітався з бригадиром.

У прізвищі Івана Івановича голова робив наголос не на першому, а на другому складі. І, не дивлячись на численні зауваження, не змінював своєї вимови.

— Як там працюють агрегати з проріджування цукрових буряків? Електроніка не підводить? — поцікавився голова у бригадира.

— Творять чудеса. Перед цим обробили посіви гербіцидами. На полях жодного бур'яну, — відповів задоволений Іван Іванович.

— А до цього сотні жінок стояли літерою «г» на плантаціях ціле літо, — пояснив голова інструктору. — Міністр виділив для господарства два імпортних агрегати, щоб пройшли перевірку на полях нашої країни. Потім збираються закуповувати оптом.

Степан Іванович знав проблеми з вирощуванням цукрових буряків. На полях стояли літерою «г» не тільки жінки, а й чоловіки. Колективи всіх організацій райцентру обробляли посіви буряка. Доводилося завдання і до райкому. Тому і Степан Іванович виїжджав на поля господарств, разом з жінками полов буряки. У спекотні літні дні доводилося пролити багато солоного поту, щоб отримати солодкий цукор.

— Про агрегати нікому ні слова, — попередив голова інструктора. — Про них знають лічені особи. Не проговорися газетярам, а то рознесуть не тільки по району, а й по області. Замучать розпитуваннями.

— Нічого не чув, нічого не знаю, — запевнив його інструктор.

— Дивись мені, язик у тебе великий.

— Не треба, Павле Яковичу. Я — не хлопчик.

– Іване Івановичу, провези інструктора полями і фермами, покажи, що ми не з вітряними млинами боремося. Скрізь дисципліна і порядок. А то він не знає, що на бюро доповідати.

Вийшли з будівлі правління колгоспу на вулицю. Поки бригадир заводив мотоцикл, інструктор мимоволі замилувався компактним селищем. У ньому переважали невеликі двоповерхові будиночки з червоної цегли. Як правило, на двох господарів. До будиночків примикали ділянки землі. На них знаходилися сади з плодовими деревами і кущами, квітами, а далі — городи з картоплею, помідорами, огірками та іншими овочами.

Всі будинки газифіковані, вулиці, тротуари і навіть невеликі доріжки — заасфальтовані. Ось що значить експериментальне селище. Райцентр впорядкований гірше.

Інструктор сів у мотоцикл. Одів на голову шолом. Іван Іванович звично натиснув кілька разів на важіль. Двигун заробив легко і ритмічно. Водій увімкнув зчеплення, мотоцикл рвонув з місця.

Іван Іванович показав інструкторові тваринницький комплекс. Його недавно побудували для утримання свиней. Там панували порядок і чистота. Свинарі ходили в білих халатах. Більшість процесів механізували.

Такий же порядок і чистоту побачили в літньому таборі для великої рогатої худоби. Закінчилося обіднє доїння, яке проводилося механізовано. Доярки відправляли молоко на сепаратор, щоб потім здати на маслозавод. Тварини ліниво поїдали зелену масу, розкладену по годівницях.

Ще більше враження справили на Степана Івановича поля. Кукурудза в зріст людини, густа і буйна зелена суміш з кукурудзи і соняшнику. Нею підгодовували тварин влітку, закладали на силос на зиму. Особливо вразили Степана Івановича пшениця і цукровий буряк. Доводилося бувати у всіх господарствах району, але такого щедрого врожаю не бачив.

На завершення Іван Іванович запропонував заїхати на пасіку. Інструктор відчув, чим може обернутися таке відвідування. Зазвичай, там проводилися неофіційні заходи. А сьогодні пити вже не хотів. Треба братися за розум.

Пасіка перебувала на узліссі, на галявині, яка спускалася до невеликого ставка. Поруч з вуликами стояв пересувний вагончик. Іван Іванович підрулив прямо до нього. Зупинився. Їх відразу обсіли бджоли. Бригадир не звертав на крилатих трудівниць абсолютно ніякої уваги. Інструктор закрив обличчя і поспішив сховатися у вагончику.

Їх зустрів бджоляр Петя, худий літній чоловік з чорним довгим волоссям і бородою. Чимось нагадував письменника Солженіцина. І ходив, точно Олександр Ісаєвич.

Руднєв розповів інструктору, що у Петі кілька років тому померла дружина. Залишився зовсім один. Кинув будинок, подався в ченці. У минулому році повернувся в село, працює на пасіці.

Чоловіки привіталися з бджолярем. Петя відразу зрозумів, що від нього вимагається. Взяв літровий пластмасовий кухоль. Відкрив прикриту одягом флягу. Зачерпнув там рідини. Запросив за невеликий столик. Дістав дві склянки. Сам не вживав. Запропонував гостям. Чоловіки випили по склянці медовухи.

— А свіженького медку можна? — запитав Іван Іванович.

— В цьому році ще не пробував, — підтримав його Степан Іванович.

— На все Божа воля, зараз принесу.

Петя вийшов з вагончика, незабаром повернувся з цілою рамкою з запечатаними стільниками.

Відрізав кілька шматочків, поклав на тарілку. З них повільно сповзала тягуча рідина.

— Квітковий, — пояснив Петя.

— Чудо! — захопився інструктор медом, боячись забруднити сорочку.

— Сидіти у вагончику при такій природі — злочин, — зауважив Петя. — Навколо Божа благодать.

— Бджіл боїться, — показав на інструктора бригадир.

— Давайте спустимося ближче до ставка, там вони не чіпають, — запропонував Петя.

Виніс гостям на природу трилітрову банку медовухи, тарілку з медом, підстелив старе покривало.

Але, дивна річ, після меду медовуха чомусь не пішла. Від неї відмовився не тільки інструктор, але і бригадир.

Над ними гули бджоли, але не набридали. Одні з крилатих трудівниць летіли за кормом, інші поверталися з видобутком по одному і тому ж шляху. Небо було синім і безхмарним, як і тисячу років тому. Степану Івановичу здалося, що він в раю, що ніякі бюро його не дістануть, що він вільний і нікому не підлеглий, що його життя і повинно йти тільки таким чином. У поєднанні з природою, під одвічний і заспокійливий гул.

— Гречка цвіте, — пояснив гостям бджоляр, погладжуючи чорну довгу бороду. — Бджоли збирають нектар.

Іван Іванович зняв куртку, робочі черевики. Весь розслабився, розтягнувся на траві, заклав руки за голову. Вдихав аромат різнотрав'я.

— Божа благодать, — не втомлювався повторювати Петя.

З боку ставка, на курній ґрунтовій дорозі з'явився темно-зелений УАЗ. Всі відразу взнали автомобіль секретаря парткому. З машини вийшов водій партійного лідера —