Чарльз Вілан - Гола економіка. Викриття нудної науки

бути результативнішими, ніж інші. Суть у тому, що захист чорних носорогів є принаймні так само питанням економічної науки, як і природничих наук. Ми знаємо, як чорні носороги ростуть, що їдять, де живуть. І нам потрібно вирішити, як зупинити убивства їх людьми. Це потребує розуміння поведінки людей, а не чорних носорогів.

Стимули мають значення. Коли нам платять за виконання замовлення, ми працюємо наполегливіше. Коли ціни на пальне зростають, ми їздимо менше. Коли моя трирічна донька починає розуміти, що отримає печиво Oreo, якщо плакатиме, коли я розмовляю по телефону, вона плакатиме, коли я розмовлятиму. Це одне із тверджень Адама Сміта, оприлюднене ним у книзі «Багатство народів»: «Те, що ми отримуємо на обід, є не доброзичливістю м’ясника, пивовара чи пекаря, а їхньою увагою до їхніх же інтересів». Білл Ґейтс покинув Гарвард не для того, щоб вступити в Корпус Миру, а для того, щоб заснувати Microsoft, який зробив його одним із найбагатших на планеті й запустив у дію революцію персональних комп’ютерів, а це принесло користь і всім нам. Власні інтереси рухають світом, і це очевидно навіть дурневі. Однак це зазвичай ігнорується. Старе гасло «Від кожного за здібностями, кожному — за потребами» складається в народну пісню, а як економічна система це дало широкий набір ситуацій — від неефективності до голодомору. У будь-якій системі, що не базується на ринках, особисті стимули зазвичай розходяться з продуктивністю. Фірми і працівники не отримують винагороди за інновації й наполегливу роботу і не піддаються покаранню за лінощі й неефективність.

Наскільки це погано? Економісти вважають, що на момент руйнування Берлінської стіни автомобільні заводи Східної Німеччини фактично нищили цінності. Оскільки виробничий процес був вельми неефективним, а кінцевий продукт — бездарним, ці заводи виробляли автомобілі, що коштували менше, ніж затрачені на них ресурси. Фактично вони брали високоякісну сталь і псували її! Такого типу неефективність може існувати і в капіталістичних країнах, де великі сектори економіки перебувають у державній власності й державному управлінні, як, наприклад, в Індії. 1991 року Hindustan Fertilizer Corporation розвивалася й успішно працювала протягом дванадцяти років[43]. Щодня тисяча двісті працівників приходили на роботу для виробництва добрив. Була лише одна деталь: цей завод фактично не виробляв добрив, які можна було продавати. Жодних. Урядові бюрократи керували заводом, використовуючи державні кошти. Устаткування заводу ніколи не працювало так, як належить. І все ж тисяча двісті працівників щодня приходили на роботу, і уряд платив їм за це. Усе підприємство було промисловою шарадою. Воно продовжувало животіти, бо не було механізмів, щоб його закрити. Коли уряд фінансує бізнес, нема необхідності щось виробляти й потім продавати за ціну більшу, ніж коштувало виробництво.

Ці приклади до певної міри здаються смішними, але не є такими насправді. Нині економіка Північної Кореї настільки зруйнована, що країна не може прогодувати саму себе, не кажучи вже про виробництво чогось настільки цінного, щоб продавати його світові в обмін на достатню кількість продуктів. Нація на грані голоду, як кажуть дипломати, представники Організації Об’єднаних Націй та інші спостерігачі. Цей масовий голод може бути трагічним повторенням 1990-х років, коли голод знищив приблизно мільйон людей і став причиною недоїдання 60 % північнокорейських дітей. Журналісти описували, як голодні люди їли траву й обходили залізничні колії в пошуку шматочків вугілля чи їжі, що могли випасти з поїздів.

У Сполучених Штатах великі побоювання викликають два енергетичних питання: наша залежність від іноземної нафти і вплив емісії СО2 на довкілля. Для економістів вирішення цих взаємопов’язаних питань є елементарним: зробити енергію на основі вуглецю дорожчою. Якщо вона коштуватиме більше, ми використовуватимемо її менше, а отже, і будемо менше забруднювати довкілля. Дуже добре пам’ятаю свого батька, який не мав особливої схильності до охорони довкілля, однак міг витиснути десять центів із каменюки: він ходив по дому, зачиняючи двері до туалету й кажучи нам, що він не збирається платити за кондиціонери в наших туалетах.

Водночас американська державна освіта[44] діє більш подібно до Північної Кореї, ніж до Кремнієвої долини. Я не маю наміру брати участь у дебатах з приводу ваучеризації шкільної освіти[45], однак хочу розглянути одне вражаюче явище щодо стимулів в освіті, про яке я писав у журналі The Economist[46]. Зарплатня американських вчителів ніяк не пов’язана з якістю їхньої роботи. Профспілки учителів наполегливо виступають проти будь-яких способів оплати відповідно до якості роботи. Замість цього зарплатня практично в кожному публічному шкільному окрузі країни визначається за жорсткою формулою, що базується на досвіді й роках викладання, чинниках, які фахівці вважають взагалі не пов’язаними з учителюванням у класі. Ця однакова шкала оплати створює набір стимулів, які економісти називають «негативним відбором». Оскільки найталановитіші вчителі найімовірніше будуть успішними і в інших професіях, вони мають сильні стимули йти з освіти заради праці, за яку платять відповідно до продуктивності. Для найменш талановитих стимули якраз протилежні.

Теорія цікава, а результати вражаючі. Коли за показники здібностей використовуються тести, найяскравіші індивіди остерігаються професії вчителя за будь-яких обставин. Найкращі школярі з найменшою ймовірністю обирають педагогіку як свою спеціальність для навчання у коледжі. Серед тих студентів, які навчаються на педагогічних спеціальностях, ті, що мають вищі навчальні показники, навряд чи підуть у вчителі. А серед індивідів, що йдуть вчителювати, ті, у кого вищі результати випробувань, найімовірніше невдовзі залишать цю професію. З цього не випливає, що вчителям в Америці платять достатньо. Багатьом з них — ні, особливо тим обдарованим особистостям, що залишаються вчителювати, бо люблять цю професію. І загальна проблема залишається: будь-яка система, де всім вчителям платять однаково, створює сильні стимули для найталановитіших до пошуку іншої роботи.

Люди — складні створіння, які намагаються робити те, що принесе їм максимально можливий добробут. Іноді легко передбачити, як це розгортатиметься, а іноді надзвичайно складно. Економісти часто згадують «хибні стимули», що є ненавмисними стимулами, які можуть виникнути, коли ми вирішуємо робити щось абсолютно відмінне. У політичних колах це часом називають «законом незапланованих наслідків». Ось, наприк­лад, добре відома пропозиція про те, що всі немовлята й малі діти повинні бути пристебнуті ременями у кріслах під час польотів на комерційних авіалініях. У часи адміністрації Клінтона керівник FAA