Євгенія Анатоліївна Кононенко - У черзі за святою водою

чоловік залицяється, він не каже дівчині чи жінці, що вона розумна або мудра, він каже їй, що вона гарна. А тут у ході флірту, якому присвячено цю поезію, дівчині кажуть: «Де ще мудрих таких знайти?», що, очевидно, дівчині подобається, бо ж математичці за статусом годиться бути розумною. І здається, що я володію Віковічним секретом краси Лиш тому, що я розумію Загадкові твої ікси.

Друга строфа поезії також демонструє, що навіть саме застосування змінної, яку позначають останніми літерами латиниці, є чимось недосяжним для ліричного героя. Він цього геть не розуміє, як про це свідчить третя строфа:

Розумію? Який там розум! Просто здорово, що ти є! Що вслухається в ніжні погрози Збаламучене серце моє.

Четверта строфа із невеликими змінами є повторенням першої, яка, вочевидь, видалася поетові надзвичайно вдалою:

Я не заздрю уже нікому — Де ще мудрих таких знайти? Одному лиш мені відомо: Ікс плюс ігрек — це будеш ти.

Із цього віршу ми бачимо, як, нехай у жартівливій формі, але елементарним математичним категоріям із курсу перших годин шкільної алгебри, надається сенс причетності до великої мудрості.

Поети полюбляють іноді використовувати в поезії наукові категорії, не тільки математичні: протуберанці, плазму, генетичний код. Рідко коли поети, створюючи поетичний образ, направду обігрують якесь положення з природничих наук, шукаючи в ньому аналогії зі станами душі, що їх фіксує поезія. Здебільшого поети просто граються математичними термінами, як горошинами коштовного намиста, одначе не в змозі нанизати їх на нитку. Як люди, котрі не володіють іноземною мовою, під час знайомства у дружній ситуації з носієм якоїсь мови починають вимовляти абсолютно недоречні випадково згадані розрізнені слова тої мови, що викликає взаємний дружній сміх, так і нематематики, щоби висловити своє ставлення до математики, починають згадувати математичні терміни, здебільшого зі шкільної програми: добування кореня, парабола, гіпербола, ікс квадрат, ігрек квадрат, аби показати, що математикою вони захоплюються. Ілюстрацією такого ставлення є вірш молодої поетеси Катрусі Матвійко «Піду в математики»:

Піду в математики, вірші писатиму цифрами! Шукатиму рими у коренях, навіть в іксах. Та графік параболи просто поставлю епіграфом. І душу ховатиму в мінусах. Може, в плюсах. Піду в математики! Точність там, чіткість увічнені. Безпристрасний рух різних ліній, без слів і принад. А буде душа розриватись від болю і відчаю, Візьму на папері і виведу: ігрек квадрат!

Говорячи про «царицю наук» у поезії, не можна не згадати «царицю української поезії» Ліну Костенко, чию підготовлену до друку 1962 року збірку поезій «Зоряний інтеграл» (прощу звернути увагу на назву!) було знищено з посиленням політичних репресій в Україні.

Тут уже фігурують не недолугі ікси-ігреки, а категорія вищої математики, математичного аналізу. У дужках зау­важмо, що гарний і звучний символ Інтеграл досить часто використовується у профанному щодо царства математики світі як назва клубів юних техніків чи навіть кав’ярень. Складно уявити собі ресторан, який називався би «Похідна», одначе «Інтеграли» в ресторанній топоніміці присутні чи не в кожному місті. І взагалі, якщо «ікс плюс ігрек» є символом чогось просто розумного, то інтеграл є символом чогось надзвичайно розумного і значного.

Але повернімося до «Зоряного інтегралу», поеми Ліни Костенко, уривки з якої було надруковано тільки в 1990 році. Немає можливості наводити все надруковане, наведімо лише останні строфи, де поетеса оперує математичними категоріями:

Плюс мінус життя