Євгенія Анатоліївна Кононенко - У черзі за святою водою

Таблиця розмноження Квадратний корінь із мрій романтика Два пишем три помічаєм Розношена Щоденна Проста Математика. Душа піднімається до вищої Душа обчислює суму площ минуле — майбутнє — живі і знищені — правда — поезія — атомний дощ. Дракон — Атлант — телефон — калина — віра — вірус — мільярди — нулі... Життя оперує безкінечно малими. Ми всі поодинці також малі. Але з усмішки, З потиску рук, З брехні, убитої наповал, Історія — найскладніша з наук — Обчислює ЗОРЯНИЙ ІНТЕГРАЛ. Із найдрібніших зоряних крихт! Вища математика віку: З СУМИ БЕЗКІНЕЧНО МАЛИХ ВИНИКАЄ БЕЗКОНЕЧНО ВЕЛИКЕ.

Сенс цієї поеми полягає в тому, що поетеса болісно переживає русифікацію, але помічає окремі моменти невмирущості українства. Це — крихти, безкінечно малі сутності, але їх багато, хоча вони й розрізнені. Але можливе інтегрування цих розрізнених крихт, тобто, Україна ще не вмерла. Треба віддати належне, Ліна Костенко послуговується математичними категоріями достатньо грамотно, хоча ігровий елемент також помітний. Сумою безкінечно малих у результаті інтегрування є не безкінечно велике, а щось відмінне від нуля, щось таке, що вже не є безкінечно малим. Але все-таки «зоряний інтеграл» Ліни Костенко є достатньо органічним, більш органічним, ніж навіть у великого російського модерніста Олександра Блока (Идите все, идите на Урал,/ Мы очищаем место к бою/ Стальных машин, где дышит интеграл...)

Також треба відзначити, що високоінтелектуальна Ліна Кос­тенко вживає у своїх поезіях навіть категорії теорії ймо­вірностей:

Ти дивишся. А я вже — як на трапі. І слів нема. І туга через край. Життя іде по гаусівській шляпі, отак от здрастуй, а отак — прощай

І, хоча крива, яку Ліна Костенко називає «гаусівською шля­пою», демонструє нормальний розподіл ймовірностей випадкової величини, а поетеса використала цю криву як траєкторію злету й падіння, цей образ не можна вважати аж таким провальним під кутом зору математики, адже форму гаусівської кривої Ліна Костенко використала грамотно, дарма що сама крива створювалася для іншого. То ж шанувальники поезії Ліни Костенко можуть додати до високого рейтингу її творчості ще один бал: за грамотне використання категорій «цариці наук». Недарма Ліну Костенко люблять математики, на першому її вечорі, на який поетеса з’явилася (у 1989 році) в будинку учених в одному з перших рядів сидів сам Анатолій Скороход.

Контакту математики й поезії відведено так багато місця не випадково: адже математики у повсякденному обігу презентують математику як сутність, набагато вищу, ніж поезія. Прийшов час згадати ще одну крилату фразу, пов’язану з математикою, яка завжди «на слуху»: слова великого математика ХХ століття Давида Гілберта про одного з його учнів, який нібито покинув математику, щоби стати поетом, бо йому забракло фантазії. Різні інваріанти цих слів дослідниця чула від багатьох, зовсім не математиків, одначе коли вийшла моя перша та єдина збірка віршів, то, вітаючи з виходом книги, друзі та знайомі вважали за необхідне казати щось подібне, і при тому згадувалося ім’я математика-універсала. То ж мимоволі, без опитування, було проведено спонтанне дослідження співвідношення математики й поезії в головах непосвячених громадян.

Ми говорили про те, що поети здебільшого (Ліна Кос­тенко — то, все-таки, виняток) несерйозно ставляться до математичних категорій, втягаючи їх у поезії, не розуміючи сутностей і рухів, які за тими словами стоять. Я вважаю так само безглуздим і оцінювання поезії з боку математиків, сконцентровану