Башлер Жан - Нарис загальної історії

Арктичні зони віддаляються, і в цьому полягає вирішальне значення потепління в голоце-нову епоху, оскільки в цей період звільнилися від льодовиків великі площі Євразії та Америки і гостиннішими для життя стали ще більш широкі прильодовикові території. Сухі тропічні зони — це або пустельні, або ж із дуже малою і неперіодичною кількістю опадів. Вони дають можливість вибирати лише між випасною економікою і зрошувальним рільництвом. Таке рільництво вимагає багато води та величезні трудові інвестиції. Вологі тропічні зони надто лісисті для палеолітичного знаряддя: для їхнього освоєння доведеться чекати появи технології обробки заліза, а це вже справжній технологічний стрибок, через що неолітизація Африки на південь від Сахари затрималася не менше як на п’ять тисячоліть. Зони з помірним кліматом, зумовленим широтою, висотою над рівнем моря чи впливом моря, знаходяться у найвигіднішому становищі, бо коливання тут найменш різкі й ці зони вимагають найменших інвестицій. Власне, вони аж ніяк не потребують технічних чи організаційних стрибків для здійснення будь-якої аграрної інновації: природа завжди позитивно відповідає на всі запити, звернені до неї.

Висновок цілком очевидний. Сприятливими є дві зони: помірна зона і суха тропічна зрошувана зона. У південній півкулі мало таких земель, і ще менше таких земель у згаданих зонах. У північній півкулі таким землям відповідають великі культурні ареали: Передня Азія, Індія, Китай — саме з цих районів почалася неолітизація. Вона також взяла самостійний старт на мексиканському плато та в долинах і на плато Анд, де клімат пом’якшили висота та зрошування. Європа як сприятлива зона з’являється кількома тисячоліттями пізніше, оскільки її більшою мірою торкнулося зледеніння та його наслідки.

Політизація

Загальна й абстрактна еволюційна лінія йде від племені до об’єднання племен, королівства, імперії. Під племенем слід розуміти вузол стихійних об’єднань між сегментами, які потрібні для того, щоб отримати рівновагу на всіх рівнях інтеграції. Логіку цієї структури можна краще зрозуміти за допомогою схеми:

А + В — спільнота в усіх її найширших вимірах. Ця спільнота може інтегруватися вгору зі спільнотою ще більших розмірів, з конфедерацією племен, яка завжди утворюється з конкретною метою, не має жодних постійних інститутів і дуже тимчасова. У нижній частині І1 і І2 — відповідно певна об’єднана в групу рідня з генеалогічною глибиною в три-чотири покоління. У1, У2, X, У, А, В — стихійні коаліції однакових розмірів, утворені між сегментами нижчого рівня та проти коаліцій таких самих розмірів. Кількість рівнів коаліцій — чотири або п’ять. Зібраних у такий спосіб особин може бути від кількох тисяч до кількох сотень тисяч.

Цей загальний принцип організації має безліч варіацій і нюансів континентального, регіонального та локального характеру. їх не повинно розглядати в межах загальної історії, за винятком хіба що трьох із них, які можуть мати деякі еволюційні наслідки. Найохоплюючу спільноту — назвемо її для зручності «плем’я» — можна вважати такою, що походить від спільного пращура, і це перетворює плем’я на велику родину, яка входить до ланки спільної генеалогії. Або ж у спільноті перебувають поруч один з одним і співіснують окремі генеалогічні блоки. Культурна однорідність племінної спільноти може бути дуже високою і простягатися далеко за неї, аж до включення інших окремих племен у спільному культурному ареалі. Або ж спостерігається повна неоднорідність, коли в одній і тій самій племінній структурі знаходяться сегменти, які не розмовляють однією мовою. Може спостерігатися точнісіньке перекриття територіальних і родових сегментацій, коли кожному генеалогічному сегментові відповідає чітка територія, або ж — повне розходження, коли поєднані сегменти різної належності. Плем’я — це соціальний світ із надзвичайно високою плинністю. Дієвці завжди прагнуть поєднуватися в групи. Такі групи-дієвці мають змінні розміри. Одна утверджується проти іншої, панують змагання, конкуренція та суперництво. Незалежність і об’єднання перебувають у постійному діалектичному зв’язку. Домінує діалектика Єдиного і Множинного, Одного й того самого та Іншого.

Об’єднання племен аналогічна структура, але відрізняється від племені тим, що кожним сегментом керують родові зв’язки — і цим така будова зв’язується зі стратифікацією та ієрархізацією — за двома загальними типами керування. Так, наприклад, один і той самий рід розподіляє складові лінії свого потомства так, аби завжди посідати керівне становище на всіх рівнях сегментації. Маємо, отже, ієрархію вождів — від вождя села чи навіть частини села аж до вищого вождя спільноти, яку зберігають для утворення іншої спільноти. Що більшою є спільнота, то більше це вище становище має символічне значення і то менш реальна пов’язана з ним влада. Або ж, наприклад, різні роди розміщуються в різних точках сегментації; голови цих родів, знаходяться в стратегічних точках, можуть мати реальну владу.

Царство (королівство) вводить докорінну зміну структури, коли спільнота має гору над складниками. Визначається конкретна спільнота, яка ділить соціальний простір на внутрішню й зовнішню частини. У внутрішньому просторі спостерігається тенденція до стирання чи послаблення всіх поділів, здатних підірвати єдність спільноти. Поділи, що допускаються, мають бути функціональними з точки зору спільноти, наприклад, поділ на адміністративні, податкові чи релігійні одиниці. Жодна коаліція будь-яких складових елементів не повинна загрожувати спільноті. Стосовно зовнішньої сфери спільнота прагне перетворитися на колективного суб’єкта та сприйматися таким усіма, хто населяє зовнішній простір.

Імперія — це царство (королівство), яке спромоглося поширити свою владу назовні та забезпечити своє панування над простором змінних розмірів.

Наведених визначень достатньо, щоб накреслити еволюційну лінію та виявити істотний фазовий перехід між об’єднанням племен і царством. Субстанцією такого переходу є політизація в розумінні політій, які відповідають просторам і чітко окресленим і стабільним, принаймні під кутом зору тенденцій, групам населення. Якщо визначити політію як соціальний простір умиротворення, спрямованого всередину, і ймовірної війни, спрямованої назовні, то перехід відбиває два полярні політичні розв’язання. «Сегментарне розв’язання» в границях племені та об’єднання племен забезпечує керування миром і правосуддям на всіх рівнях сегментації за допомогою створення стихійних і збалансованих коаліцій, які або знаходять мирне вирішення через переговори, або ж битимуться, доки проблема не буде розв’язана. Такий спосіб керування робить умиротворення чимраз імовірнішим, мірою того як ми наближаємося до сегментів і базових одиниць, а війну дедалі менш контрольованою,