Сергій Вікторович Жадан - Гімн демократичної молоді

— З чого ти взяв? — не повірив Сава.

— Ясно, що державні, — запевнив його Гриша, — я тут Жоріка бачив, пам'ятаєш Жоріка? Ну, Жорік, йому ще чечени вухо відрізали за борги; самі і в лікарню відвезли, а хірурги вже після зміни були, пришили йому вухо, але не тим боком, довелось ще раз везти, перешивати, пам'ятаєш?

— Ну? — сказав Сава.

— Так він працює в крематорії, істопщиком.

— Ким?

— Істопщиком, і за проїзд ніколи не платить, у нього корочка, він бюджетник, до того ж пільговик, ну, йому з цим вухом інвалідність дали.

— Трусить він — твій Жорік, — не повірив Сава братові, — якщо крематорії справді державні, то до якого міністерства вони входять?

— Не знаю, — відповів Гриша, — може, до вугільної промисловості.

Але Сава вже почав думати. Сфера ритуальних послуг приваблювала своєю незайманістю та можливістю розвернутись відразу широко й з понтами. Сава навів справки, Гриша зустрівся з Жоріком і напоїв його в зюзю. Доки Жорік ще тримався на ногах, він поводився зверхньо, вимагав чистих серветок і пива до водки. Потім попустився і став плакатись, сказав, що давно пішов би з істопщиків, що йому жмури вже ночами сняться, але куди ж він піде, там колектив, його поважають, на день народження грамоту дали, план вони виконують і взагалі.

— Ага, — сказав Гриша, — план. Значить, ви таки бюджетники?

— Да, — розплакався знову Жорік, — ми бюджетники. До того ж пільговики.

— А в чому фішка твоєї роботи? — запитав Гриша.

Жорік помовчав, попросив ще одну чисту серветку, витер сльози і сказав:

— Фішка моєї роботи, Гриша, в моїй безвідмовності, розумієш?

— Поясни, — попросив Гриша.

— Я істопщик? — сказав Жорік і знову витер сльози, — я спалю кого завгодно, хоч маму рідну. На мені зав'язана демографічна ситуація в ленінському районі, січеш? Якщо я завтра здохну, топка стане і вже мене спалити буде нікому, січеш? Тому що це я тримаю топку теплою, а котли прогрітими. Я, можна сказати, взагалі тут центровий. До речі, пиво буде?

— Ну, у вас же не єдиний у місті крематорій, — справедливо здивувався Гриша.

— Так-то воно так, — відповів Жорік, — а ти спробуй спалити жмура в сусідньому районі, я подивлюсь. Ми ж бюджетники, у нас все прописано, у нас план, я жмурів зранку закидаю, у мене топка завжди прогріта, січеш? — знову запитав він. — Зі жмурами головне що? Головне — порядок. Зупини я котли, охолоне топка — куди жмура кидати станеш? Жмур, він чекати не буде, він розкладатися почне. Так що від мене тут уся демографічна ситуація й залежить. — Безперечно, під демографічною ситуацією Жорік розумів щось своє.

Гриша задумливо кивав головою.

— То що виходить, — сказав він нарешті, — вся фішка в тому, що ви бюджетники?

— Да, — сказав Жорік не без задоволення, — у цьому вся фішка.

— Значить, виходить, — говорив далі Гриша, — якщо я побудую поруч свій крематорій, на більш людських умовах, то я вам увесь бізнес переб'ю?

— Що ти, — занепокоївся Жорік, — а істопщика де візьмеш? Жмур, він істопщика потребує.

— Ну, істопщик не академік, — задумливо сказав Гриша, — ось ти, наприклад — що закінчував?

— Музичне училище, — сказав Жорік, — по класу баяна.

— Так що ж ти в істопщики пішов?

— Я з коня впав — сказав Жорік.

— З якого коня?

— Мене після одного концерту додому на коні везли, п’яного. І я впав із коня. Зламав середній палець. Пробував грати далі, але не всі ноти беру, січеш?

Тоді брати зібрали нараду і почали радитись. Гриша, ще далі перебуваючи під враженням розповідей про жмурів, пропонував відкрити приватний крематорій, наприклад в котельні, завезти туди імпортний фінський котел і влаштувати з Жоріком стахановські змагання. Загалом, Гриша до ідеї ставився легковажно, складалось враження, що він збирається відкривати сауну. Сава натомість поважно заперечував, акцентуючи на тому, що імпортний фінський котел, по-перше, ще дістань, а по-друге, він, сука, стільки електрики жере, що вони по бабках просто не потягнуть.

— Послухай, — казав він Гриші, — котли-мотли, це все несерйозно. Треба нормальний бізнес ставити. Треба запускати повний комплекс ритуальних послуг, від а до я.

— Від а до я — це як? — питався Гриша, — це що — самим жмурів збирати на вулицях?

— Від а до я — це повний комплекс послуг, — пояснював Сава, — з крематорієм, з бабками-плакальницями, з виготовленням пам'ятників. Столовку можна відкрити, щоб відспівувати було де. Налагодити сервіс потрібно, народ сам до нас потягнеться.

— Ось у цьому я сумніваюсь, — відповів на це Гриша.

За якийсь час брати викупили земельну ділянку в межах міста. Пожежники хотіли бабок, але Сава переконував їх, що проект некомерційний, а отже, бабок за це брати не можна.

— Це ж екологічно важливий архітектурний об'єкт, — пояснював Сава пожежникам, — це ж легені міста, це потрібно нам усім.

— Нам це не потрібно, — заперечували пожежники.

Врешті з пожежниками домовились.

Гриша знову зустрівся з Жоріком, Жорік затягнув було свою сагу про жмурів та істопщиків, але Гриша коротко попросив намалювати йому схему котла.

Сава подивився на малюнок Жоріка, мовчки віддав його Гриші і попросив знайти священика.

— Що, відспівувати будемо? — поцікавився Гриша.

— Потрібно освятити місце, — сказав Сава, — щоб бізнес пішов.

Гриша знову зустрівся із Жоріком.

— Послухай, — сказав, — ви ж там відспівуєте своїх жмурів?

— Ну да, ну да, — завівся Жорік із півоберта, — жмура його відспівати потрібно, аякже, перш ніж у топку, жмур він відспіваний має бути. — Через Жоріка Гриша вийшов на отця Лукіча, Жорік дав йому довгий номер мобільного. Гриша подзвонив.

— Я віддзвоню, — коротко сказав отець Лукіч, — у мене безлімітний. — Домовились про зустріч у кафе. До кафе отець Лукіч під'їхав на вишневого кольору беемве. Брати розповіли йому про свої плани. Отець Лукіч задумався. Попросив собі пива до водки. Випив.

Задумався ще раз.

— Добре діло робите, хлопці, — сказав нарешті, — добре. Хай господь вас благословить, — перехрестив він братів, а разом із ними й сусідній столик. За сусіднім столиком притихли.

— То що, отче, — почав Сава, — можна на вас розраховувати?

— Можна, — розважливо сказав отець, — можна… Але якщо ви думаєте, що я вам щодня буду ваших жмурів відспівувати, то краще забудьте про це…

— Що ж робити, отче? — запитав Сава.

Отець помовчав.

— Капличку вам треба, хлопці, капличку…

— Капличку?

— Так, — задумливо почісуючи руду бороду, сказав отець, — капличку… Капличку. І водки.

— Водки? — не зрозумів Гриша. — Да, мені водки. І капличку.

— А капличку освятите? — поцікавився Сава, перш ніж замовляти водку.

— А чого ж? — далі розважливо вів отець, — капличку освячу. Приїду до вас, у мене машина своя, освячу місце, організуємо молебень, проти злого ока, проти голоду, проти