Сергій Вікторович Жадан - Гімн демократичної молоді

не пішов, на стадіон теж більше не ходив, а за якийсь час взагалі влаштувався волонтером в якийсь соціальний фонд і почав займатись розповсюдженням американської гуманітарної допомоги.

Я за нього боюсь, говорила мені його мама. Доки він тягався по району і ходив на футбол, я була спокійна, я бачила, що він знає, що робить, знає свого ворога в обличчя. А тепер я за нього боюсь. Я не впевнена, що він контролює ситуацію. Мені здається, що він злякався і тепер намагається від усього відгородитись. На американців почав працювати. Зі мною, сказала вона, колись таке було — у вісімдесяті, ми тоді весь час були на гастролях, їздили довгою валкою, перевозячи у фургонах тварин і декорації, зупинялись у маленьких містечках, жили в дешевих готелях. Я була цілком незалежною і робила, що вважала за потрібне. І ось в якийсь момент у нас почались стосунки з одним клоуном, себто він працював клоуном. У нас із ним усе це почалось саме на гастролях. Це був такий дивний період у моєму житті, ми з ним ходили запиленими сонячними вуличками, ночували на дахах циркових фургонів, займались сексом на батутах, годували диких африканських тварин, котрі постійно хворіли різною гадістю.

А потім народився Густав, клоун мене покинув, і я відчула, що все змінилось, що я більше не контролюю ситуацію, що я починаю боятись життя, починаю від нього відгороджуватись, намагаючись щось побудувати, звести якісь стіни чи що, ти розумієш?

Я думаю, вона хотіла сказати мені таке — доки ти лишаєшся вільним, доки ти відповідаєш за свої дії, доки ти називаєш речі своїми іменами, тобі немає чого боятись життя, воно повністю залежить від тебе, повністю тобі підпорядковується. Ти можеш розглядати його зблизька і відходити від нього на значну відстань, ти можеш підганяти його вперед або зупиняти його рух.

Усе в цьому житті залежить від тебе, доки ти сам ні від кого не залежиш. Натомість будь-яка спроба вибудувати захисні стіни, спробувати окопатись, убезпечити своє існування і свою стабільність обов'язково призводять до втрати контролю над ситуацією, життя в цьому випадку вислизає з рук, мов повітряний змій, і ти лишаєшся сам на сам зі своїм страхом і невпевненістю. Будь-яка спроба вибудувати щось постійне в цьому житті наперед приречена на поразку, це те саме, що будувати щось посеред швидкої води — вода все одно знесе всі твої будівельні матеріали, оминаючи тебе холодно і байдуже. Ти завжди маєш вибір — або хапатись за випадкові поодинокі гілки, що пропливають навколо тебе, намагаючись з'єднати їх і затримати цей невпинний потік, або віддатись йому, цьому потоку, дозволити йому нести себе вперед, відчуваючи, яка ця вода глибока, а ця течія — підвладна, і насолоджуючись можливістю проплисти ще кілька метрів разом із усією водою цього світу. Тому що до кінця допливе лише той, хто від початку не боявся потонути, хто знаходив велику любов, хто відчував солодку радість, хто переживав справжній відчай, ось саме він і допливе до кінця. Якщо, звісно, не обламається.