Ешлі Венс - Ілон Маск

Він для мене справді як Термінатор. Він зупиняє свій погляд на чомусь і каже: "Це моє". Потроху-помалу він мене завоював».

Коледж Маску сподобався. Він навчився менше демонструвати своє всезнайство, водночас знайшовши групу людей, які поважали його інтелектуальні здібності. Студенти університету були менше схильні насміхатися над його затятими переконаннями щодо енергетики, космосу або ще чогось, чим він якраз тоді захоплювався. Маск знайшов людей, які реагували на його амбіції, а не кепкували з них, і він живився з цього середовища.

Наваід Фарук, канадець, який виріс у Женеві, опинився у тому самому гуртожитку, де на першому курсі восени 1990 року мешкав Маск. Обидва жили у міжнародній секції, де студента-канадця селили разом зі студентом з-за кордону. Маск трохи не вписувався у систему, бо формально вважався канадцем, але майже нічого не знав про своє середовище. «Мій сусід був із Гонконгу — дуже хороший хлопець, — каже Маск. — Він сумлінно відвідував кожну лекцію, і це мені допомагало, оскільки я ходив на мінімально допустиму кількість занять». Деякий час Маск продавав запчастини до комп'ютерів і цілі комп'ютери, щоб заробити трохи додаткових грошей. «Я міг зібрати щось на спеціальне замовлення — наворочену геймерську машину або щось простеньке для роботи з текстом — дешевше, ніж було у крамницях, — розповідає Маск. — Або якщо чийсь комп'ютер не завантажувався чи там був вірус, я міг це полагодити. Я міг розв'язати, за великим рахунком, будь-яку проблему». Фарук і Маск зблизилися завдяки досвіду життя за кордоном і спільному зацікавленню настільними стратегічними іграми. «Я не думаю, що йому легко зав'язувати дружні стосунки, але він дуже відданий тим друзям, яких уже має», — розповів Фарук. Коли вийшла відеогра Civilization, університетські друзяки годинами розбудовували свої імперії — на велике невдоволення дівчини Фарука, яку забували в іншій кімнаті. «Ілона це могло поглинути на багато годин», — каже Фарук. Студенти насолоджувалися своїм способом життя одинаків. «Ми такі люди, що можемо на вечірці стояти окремо і не почуватися ніяково, — каже Фарук. — Ми можемо заглибитися у думки і не відчувати, що ми якісь соціально дивні».

У коледжі Маск виявляв більше амбітності, ніж у школі. Він вивчав бізнес-адміністрування, змагався на конкурсах публічних виступів і загалом почав демонструвати той особливий стиль інтенсивності та змагальності, який позначає його поведінку нині. Після одного з іспитів з економіки Маск, Фарук і ще декілька студентів, які проходили цей курс, повернулися до гуртожитку і почали порівнювати свої записи, щоб спробувати визначити, чи добре вони склали тест. Швидко з'ясувалося, що Маск володів матеріалом упевненіше, ніж будь-хто. «Це була група студентів із доволі високими показниками успішності, але Маск був далеко за межами кривої нормального розподілу»,— каже Фарук. Інтенсивність Маска і далі була константою в їхніх тривалих стосунках. «Коли Ілон чимось займається, у нього просто розвивається цей інший рівень зацікавленості цим, ніж в інших людей. Це те, що відрізняє Ілона від решти людства».

1992 року, провівши два роки у Queen's, Маск перевівся до Пенсильванського університету, в якому отримав стипендію. Маск вважав, що університет із Ліги плюща, можливо, відчинить перед ним якісь додаткові двері, і вирішив працювати над отриманням двох ступенів: спочатку ступінь з економіки від Уортонської бізнес-школи, а потім ступінь бакалавра з фізики. Джастін залишилася у Queen's, працюючи над своєю мрією стати письменницею, і на відстані підтримувала стосунки з Маском. Час від часу вона до нього навідувалася, і вони іноді вирушали на романтичний вікенд до Нью-Йорка.

У Пенсильванському університеті Маск іще більше розквітнув і став почуватися насправді комфортно у компанії колег — студентів-фізиків. «У Пенн він зустрів людей, які думали так, як він, — каже Мей. — Там можна було знайти справжніх ботанів, і він отримував величезне задоволення від спілкування з ними. Я пам'ятаю, як пішла з ними на обід і вони обговорювали щось із фізики. Казали речі на кшталт: "А плюс Б дорівнює пі-квадрат", — чи щось таке. І голосно сміялися. Було класно бачити його таким щасливим». Однак Маскові знову не вдалося зав'язати багато дружніх стосунків у загальній масі студентів. Знайти студентів, які взагалі пам'ятають, що він там був, складно. Але він таки знайшов там одного дуже близького друга на ім'я Адео Рессі, який згодом і сам стане підприємцем у Кремнієвій долині і який досі підтримує з Маском надзвичайно міцну дружбу.

Рессі — довготелесий чоловік на зріст понад метр вісімдесят п’ять, із дещо ексцентричними манерами. Він був артистичним, барвистим контрастом до працьовитого і стриманішого Маска. Вони обидва були студентами за переведенням, і їх розмістили у простацькому гуртожитку для першокурсників. Безживне соціальне середовище не виправдало очікувань Рессі, і він умовив Маска винайняти великий будинок за межами кампуса. Вони знайшли будинок на десять спалень за доволі низьку плату — старий житловий будинок студентського братства, який довгий час ніхто не орендував. Протягом тижня Маск і Рессі навчалися, але з наближенням вікенду будинок перетворювався на нічний клуб, переважно зусиллями Рессі. Він закривав вікна мішками для сміття, щоб досягнути всередині повної темряви, і декорував стіни яскравими кольорами та будь-якими предметами, які міг знайти. «Це була справжнісінька забігайлівка на кшталт нелегальних барів часів сухого закону, — розповів Рессі. — До нас набивалося іноді й п’ятсот людей. Ми брали за вхід п’ять доларів, а далі — пий скільки зможеш: пиво, желе з горілкою і всякі такі речі».

Із настанням п’ятниці земля навколо будинку трусилася від потужності басів, що лунали з колонок Рессі. Мей відвідала одну з вечірок і побачила, що Рессі поприбивав до стін різні предмети і розмалював їх фарбою, що світилася у темряві. Їй самій випало стояти на дверях, виконуючи функції гардеробниці та касирки, і коли коробка з-під взуття почала наповнюватися грошима, вона для захисту екіпірувалася парою ножиць.

У другому будинку було чотирнадцять кімнат. Маск і Рессі жили там зі ще одним другом. Вони робили столи, кладучи листи фанери на використані діжки, і вигадували інші способи виготовлення саморобних меблів. Одного разу Маск, повернувшись додому, побачив, що Рессі прибив його робочий стіл до стіни і розмалював його фосфоресцентними фарбами. Маск відреагував на це тим, що відірвав стіл, перефарбував його у чорний колір і сів учитися. «Я такий: "Чувак, це мистецька інсталяція для наших вечірок"», — розповідає Рессі. Якщо нагадати Маскові про цей інцидент, він спокійно відповість: «Це був стіл».

Маск іноді випиває порцію горілки