Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна

- Наше місто, ніби в ямі.

- Ага, мов у якісь калюжі.

Донька з матір'ю завжди знайде тему для розмови. Це, як кажуть, одна й та сама стать. От з батьком вже так не поговориш, не відкриєш йому свої ще не жіночі, хоч вже і не дівчачі секрети, не викажеш, що хвилює твоє серце. Хоч Світлана і матері не все розповідала, завжди щось приховувала, та Ользі вдавалося й не питаючи про все дізнатися. Було у Свєти слабке місце - її щоденник. Любила записувати свої походеньки, свої таємниці, події, про котрі нікому не розказувала. Ольга бува загляне у нього - і все уже знає.

Звідти вона вичитала, коли її дочка по-справжньому навчилася цілуватися.

Подобалось Світлані їздити у село, де жив батько Ольги, у Станькову. Там жило багато її родичів. Та їздила Свєта не для того, щоб провідати діда Андрія, а щоб піти на дискотеку з її двоюрідною сестрою Валькою, котра буда для неї доброю подругою.

Після свого випускного Світлана поїхала до кузини, яка її запрошувала. Увечері вони пішли до клубу. Та ішла Свєта туди з одним хлопцем, а верталася з іншим. Недалеко від тітчиної хати вони зупинилися. Ніч була темна, місяць сховався за хмари, де-не-де поблискувала яка зірка. Повітря було чисте, по-справжньому літнє, із запахом дощу. Десь доносився гелгіт побуджених гусей, що ночують у загорожі. Може, якийсь ворог їм загрожував, от вони й ґелґотали.