Колектив авторів - Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

та грецьких полісів, що знаходились на берегах Мармурового моря, значну роль відіграли скіфи. Якщо про зв'язки скіфів із населенням Балкан у попередні часи можна говорити лише на підставі археологічних матеріалів, то про експансію їх за Дунай у V ст. до н. е. розповідають письмові джерела.

Передусім це повідомлення Геродота, що «...кочовики-скіфи, яких розгнівив цар Дарій, зібралися і пішли аж до Херсонеса»[119] [IV, 40]. Проте не все відомо про цей похід. Серед дослідників немає одностайності в оцінці часу походу, його мети та зв'язків з наступними ініціативами скіфів. Тиран Херсонеса Мільтіад, який підтримував персів і брав активну участь у скіфо-перській війні, злякався помсти скіфів, залишив місто, «не дочекавшись їх навали». Дуже характерне вживання в даному разі слова «навала». Воно дає підставу вважати, що в поході брала участь значна кількість скіфів.

Ймовірно, цей похід відбувся не одразу по вигнанні персів зі Скіфії. Проникненню скіфів до Херсонеса заважало свіже військо сатрапа Дарія — Мегабаза. Лише після того, як воно покинуло Фракію, щоб взяти участь у подіях греко-перської війни, став можливий кидок скіфських військ до Херсонеса. Навіть, якщо взяти до уваги тенденцію значно перебільшувати сили військ, характерну для античних джерел, то війська Мегабаза, що спиралися на укріплення, побудовані персами у Фракії, були надто реальною силою, з якою скіфи мусили рахуватися. Є певні підстави вважати, що найпомітніше зміцнення військово-політичної організації фракійських племен одрисів відбувалося саме з початку VI ст. до н. е. й завершилося між 480—460 рр. до н. е. створенням Одриської держави[120]. Саме тоді між скіфами та одрисами було укладено договір, згідно з яким Дунай ставав кордоном між фракійцями-одрисами та скіфами[121]. Договір був певним підсумком відносин між скіфами та одрисами. Йому передувало посилення військово-політичної активності скіфів за Дунаєм, головним виявом якої був саме похід на Херсонес. Звичайно його відносять до 496—495 рр. до н. е.[122]. Не може бути сумнівів, що він був відлунням подій скіфо-перської війни, її закономірним розвитком.

Похід до Херсонеса важливий тим, що фіксує факт активізації скіфів за Дунаєм, свідчить про їх намагання відігравати певну роль у подіях, що відбувалися в цьому регіоні. Присутність скіфів за Дунаєм переконливо засвідчують археологічні матеріали — знахідки окремих скіфських поховань, озброєння скіфського типу, кам'яні баби. Особливо цікава остання серія знахідок. Адже кам'яні баби трапляються дуже рідко. Вони пов'язані (особливо в архаїчні часи) з похованням скіфської верхівки, яку оточувало чимало рядових воїнів. Відсутність у степах Нижнього Подунав'я, на півдні Прутсько-Сиретського межиріччя та в Добруджі скіфських поховань VI—V ст. до н. е. свідчить про наявність постійного скіфського населення на східному березі Істру, який був добре освоєним скіфським плацдармом для просування далі, за Дунай.

З цих пір військово-політична активність скіфів аж до загибелі Великої Скіфії проходить під знаком постійного прагнення до експансії на захід. На жаль, стан джерел (передусім письмових) дає можливість уловлювати лише піки (певно не всі) вияву такої активності.

Відлунням скіфо-перської війни і виявом дипломатичної діяльності скіфів є їх переговори зі Спартою близько 490 р. до н. е. Метою переговорів було намагання створити антиперський союз з греками. «За те, що Дарій вдерся до їхньої країни, скіфи-кочовики після цього задумали йому відплатити. Відрядивши посольство до Спарти, щоб заключити військовий союз, вони намагалися домовитися про те, що самим скіфам слід було б зробити спробу вторгнення у Мідію біля р. Фасіс, а спартанців вони хотіли умовити виступити з Ефеса й пійти у глиб материка» [Herod., VI, 84]. Дуже цікавою є згадка про р. Фасіс. Адже вздовж верхньої течії цієї ріки лежав один з шляхів, яким скіфи йшли у Передню Азію[123]. Більш ніж сумнівно, що ці переговори зі Спартою вели лише північнокавказькі скіфи[124], відділені від Еллади багатьма сотнями кілометрів. Спільний виступ проти персів мав шанси на успіх лише в разі умови участі в ньому всіх збройних сил Скіфії. Але чисельність скіфів на Північному Кавказі у V ст. до н. е. помітно скорочується[125].

Скіфо-спартанські переговори, здається, слід віднести до 490 р. до н. е. — саме цього року завершилося царювання царя Спарти — Клеомена[126]. Але переговори не мали успіху. Скіфо-грецький союз не відбувся. З 490 р. до н. е. почалася низка греко-перських війн. Дарій намагався почати їх ще раніше, але скіфо-перська війна та інші обставини відсунули її на чверть віку.

Після закінчення скіфо-перської війни, крім зовнішньополітичних акцій скіфи провадять певні «внутрішньополітичні» акції. Перемога у війні, в якій головну роль відігравали самі кочові скіфські племена, значно підвищила їх авторитет. Зріс їх військовий потенціал. Можливість провадити рішучі дії на західних кордонах Степової Скіфії, зусилля до розширення кордонів у цьому напрямку, переконливо свідчать про стабільність у степах Північного Причорномор'я. Водночас вживаються заходи щодо зміцнення залежності від кочовиків племен Лісостепу, як Лівобережного, так і Правобережного. Це відбувається із застосуванням військової сили, хоча не можна виключати й певних дипломатичних зусиль.

На багатьох городищах цих регіонів (особливо помітно це в районах, близьких до кордону із Степом) чітко вирізняються сліди військових дій. Примітні також сліди пожеж, окремі поселення припиняють своє існування.

У зв'язку з цим повернемося до одного епізода, пов'язаного із скіфо-перською війною. Геродот згадує, що коли перси «...вдерлися до країни будинів, вони знайшли там дерев'яне місто, з якого всі повтікали і зовсім залишили його напризволяще, а перси спалили його» [IV, 23]. Інколи з цією фортецею пов'язують місто Гелон[127], яке яскраво змалював Геродот [IV, 108]. Вважаємо, що це не так. Немає підстав (крім згадки Геродота про марш перських військ на північ) твердити про можливість досягнення персами цих районів Лісостепу. Сам Лісостеп цілком залишався за межами території зіткнення персів та скіфів[128]. Категорично відмітає можливість руйнування міста персами дослідник Більського городища — Гелона — Б. А. Шрамко[129]. Він відзначає наявність слідів пожеж на зовнішніх стінах Більська і брак їх на території городища. Це переконливо свідчить, що воно не було захоплене та спалене внаслідок навали персів.

Подібні згарища та сліди боїв простежуються і на інших городищах пізніших часів. Досить згадати сліди розгрому на Коломакському городищі, де знайдено й залишки людей, загиблих під час бою від стріл[130].

Сліди проникнення степовиків помітні у так званому терасовому Лісостепу — степовій смузі завширшки 80—100 км уздовж лівого берега Дніпра між Києвом та Кременчуком. Цим шляхом, починаючи ще з ІІІ тис. до н. е.