Колектив авторів - Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

похід. Ще стільки ж перси будували величезні укріплення. Можливо, це відбувалося неподалік від міста Кремни — відомого грецьким мореплавцям, куди могли підійти кораблі з провіантом.

Прийнявши на віру епізод з розповіді Геродота про блукання персів по глибинних районах Скіфії, про спалення ними дерев'яного міста Гелон у землях гелонів, Б. О. Рибаков пише, що в той час, коли головна частина війська Дарія перебувала у Приазов'ї, тимчасово перервавши похід, його кіннота («кінні корпуси») просунулася далеко на північ[116]. На цей похід кінноти та побудову укріплень, що виявилися, мабуть, зайвими, було витрачено 20 днів. Але є вагомі заперечення проти саме такого тлумачення подій. Розглянемо лише одне. Кіннота персів була значно слабшою за скіфську. «Скіфська кіннота постійно змушувала тікати кінноту ворога, а перші вершники, тікаючи, натрапляли на піхоту, і піхота приходила їм на допомогу» [Herod., IV, 128]. Якщо це було так, коли кіннота перебувала неподалік від піхоти, неважко зрозуміти, що без підтримки піхоти, перська кіннота була приречена на загибель. Такий перехід на досить значну відстань у обмежені строки майже за гранню можливого, кіннота повинна була виконали сама, бо вкрай стомлена піхота вимагала тривалого відпочинку.

Зважаючи на те, що похід без зіткнення з ворогом затягувався й надії на перемогу танули, Дарій вирішує змінити характер війни. Він пропонує скіфам прийняти бій. Не приймаючи пропозиції, скіфи водночас переходять до рішучіших дій. До мосту йдуть війська Скопасіса з метою умовити греків розвести міст. Греки твердо обіцяють зробити це після того, як мине 60 днів. Скіфи повірили обіцянці й повернулися до головних сил. Відбулося об'єднання сил Скопасіса з військами Іданфірса та Таксакіса разом з військами союзників. Скіфські та союзні війська, нарешті, зібрано докупи й вони готові перейти до рішучих, активних дій. Так починається третій етап війни.

Дарій упевнився в неможливості виграти війну у відкритому генеральному бою. Він залишає недобудовані укріплення й повертає назад до Істру, до рятівного мосту. Він ще раз пропонує скіфам вступити у відкритий бій, але дістає глузливу відмову. Скіфи не дають перепочинку стомленому зголоднілому війську, постійно виснажуючи його несподіваними нападами. Вони вживають заходів щодо затримки війська персів на строк, більший за той, що був обумовлений між греками та Дарієм. Знову до мосту йдуть загони Скопасіса. Умовами та погрозами вони вимушують персів почати розведення мосту, а самі повертаються до головних сил. Але греки обманули скіфів, розвівши міст лише частково. Найімовірніше, скіфи вирішили дати рішучий бій зараз. Здогадався про це й Дарій. Проте ситуація змінилася. Якщо ще зовсім недавно він сам шукав битви, то зараз зрозумів необхідність уникнути її. Залишивши у таборі, зведеному для ночівлі, хворих та знесилених воїнів, він вночі з рештками війська біжить до мосту, переходить Дунай і опиняється у Фракії. Похід закінчився невдачею. Скіфи не були розгромлені, Скіфія не була «замирена». Не вдалось навіть повернутися до імперії зі сходу.

Речових пам'яток, які можна було б пов'язати з подіями скіфо-перської війни у степах Північного Причорномор'я, відомо дуже мало. Це кілька предметів кінської вузди перського типу, бронзовий кований шолом конічної форми, виготовлений з окремих великих пластин. Найімовірніше, як трофей попав до скіфів меч, золоте руків'я якого прикрашено зображеннями у персько-мідійському стилі. Майже 200 років він зберігався як реліквія, що нагадувала про героїчні події давньої війни й була покладена у могилу невідомого великого царя Скіфії, похованого у кургані Чортомлик.

Матеріали скіфо-перської війни дають певні відомості про особливості скіфської стратеги та тактики. Величезну цінність мають свідчення Геродота, що «...скіфи ... вишикувалися перед персами із своєю піхотою та кіннотою, ніби для того, щоб вступити в бій». Далі згадуються «дві лави» і та обставина, що «скіфи порушили свій стрій» [IV, 134]. Це перша згадка про наявність у скіфському війську, крім кінноти, також піхоти, перша згадка про наявність у них бойового строю, що складався з кіннотників та піших воїнів. На жаль, дуже скупі слова розповіді Геродота не дають можливості скласти уявлення про характер цього бойового строю. Певні тактичні прийоми скіфи використовували ще в період ближньосхідних походів, збагачували свій бойовий досвід досягненнями тактики передових держав Сходу, з військами яких та проти яких вони воювали. У цих походах почало формуватися своєрідне військове мистецтво скіфів, вони набували досвіду у війнах, які вели раніше, і закріплювали його у війні з персами. Минуло багато часу перш ніж сформувались тактичні прийоми, притаманні скіфам, виробилося те, що Діодор Сицилійський назвав «скіфським звичаєм» ведення бою [Diod., XX, 22].

Рис. 12. Золоте руків’я меча з кургану Чортомлик.

Набагато більше матеріалів дають уявлення про особливості скіфської стратегії. Оцінку її дав Є. А. Разін. «Стратегія скіфів характеризується вірною оцінкою співвідношення сил і прагненням змінити його на свою користь. За наявності чисельної переваги ворога скіфи не вступали в бій, а спеціально відступали в глибину своєї території. Лише після того, як ворог був деморалізований та виснажений, скіфи намагалися відрізати йому шляхи відступу, а потім оточити його й знищити. Таким чином, скіфи одні з перших застосували стратегічний відступ для зміни співвідношення сил на свою користь»[117].

Стратегічні особливості проведення скіфами великих кампаній з чисельно переважаючим ворогом, що яскраво виявилися у війні з персами, полягають у наступному:

— військово-дипломатична підготовка кампанії (спроба створення антиперської коаліції);

— розробка чіткого плану ведення війни, що передбачав «пасивну» та «активну» стадії, послідовне втілення його в життя;

— вірна оцінка ситуації, співвідношення сил, прагнення змінити їх на свою користь;

— послідовне нав'язування супротивнику свого плану ведення війни за невигідних для нього умов, постійний психологічний тиск;

— поділ військ на дві частини, постановка перед кожною з них окремих завдань на всю кампанію з наступним їх уточненням, чітка координація зусиль для досягнення перемоги;

— широкий маневр на просторі степів значних сил кінноти у взаємодії з піхотою;

— вміле використання місцевості, активний вплив на неї у смузі пересування ворога з метою створення додаткових труднощів в організації та постачанні військ.

Під час війни виявилося уміння вести значні військові дії із чисельно переважаючими силами ворога, вдосконалювалась скіфська тактика та стратегія. Переможна війна з персами відіграла велику роль у становленні міцної античної традиції непереможності скіфів, що ґрунтувалася на реальних подіях[118].

Військово-політична історія Великої Скіфії V — IV ст. до н. е.

Вигнанням персів із Скіфії та закінченням скіфо-перської війни не завершився конфлікт скіфів із персами. У складних подіях на Балканах крім інших учасників війни, фракійських племен