Вікторія Вецька - Зваблива ненависть , Вікторія Вецька

Розділ 7. Між тренуванням і спогадами

Тимур

Понеділки завжди були важкими. І не тому, що я вставав о сьомій ранку, щоб встигнути в зал до першого клієнта, а тому, що в понеділок здавався, ніби всі клієнти вирішили почати своє нове життя саме сьогодні. Люди здавалося прокидалися зранку, дивилися на себе в дзеркало і вирішували: «Ну все, з понеділка я точно зміню своє тіло!» 

Мені, звісно, подобалося допомагати людям ставати сильнішими, здоровішими, кращими версіями себе, але почалося все досить випадково. Спочатку я потрапив у цей фітнес-центр тільки як масажист. Моя медична освіта та сертифікат, мабуть, і допомогли мені знайти роботу, але як саме я її здобув — про це розповім пізніше, не все одразу. А ось що цікаво: через кілька місяців мене почали запитувати, чи можу я бути ще й фітнес-тренером. І якимось дивним чином я погодився. Отримав необхідний сертифікат і почав ще тренувати людей. Так у мене з’явився новий статус — тренер-масажист.

Зайшовши до роздягальні, я кинув рюкзак у куток, дістав спортивні штани та чорну майку. Зняв джинси, і надягнув чорні спортивки, але не встиг одягнути майку, як двері роздягальні різко відчинилися.

— Тебе не вчили стукати? — вигукнув я, обернувшись. — А якби я тут голий стояв?

На порозі стояла Анна. Тренерка з йоги. Її погляд ковзнув по моєму торсу, і вона хитро посміхнулася.

— Голий? Та припини, — відмахнулася вона, закриваючи двері за собою. — Тим більше, я вже там все бачила.

Вона підійшла ближче, і її пальці, наче випадково, торкнулися мого плеча, повільно ковзнули вниз. Її теплий дотик здався непроханим і водночас дратуючим.

— Чого ти хочеш, Анно? — запитав я, відступаючи на крок.

— Тебе, любчику, тебе, — прошепотіла вона мені на вухо, знижуючи голос до небезпечного шепоту.

Цей шепіт ще зовсім недавно змушував моє серце прискорюватися. Але сьогодні — ні. Я відсторонив її руку й, натягнувши майку, швидко вийшов з роздягальні.

На виході я кинув через плече:

— Знайди собі іншого.

Вона залишилася стояти там, приголомшена. Її впевненість, з якою ця дівка завжди гралася, неочікувано для неї самого дала збій. А я? Я й сам дивувався собі. Колись я був тим, хто не пропускав жодної спідниці. Любив секс, екстрим, і увагу жінок, яка була для мене чимось буденним. Але тепер ці забавки здавалися пустими.

Можливо, я просто втомився. А, може, нарешті зрозумів, що від цього всього залишаються лише порожні сліди.

Я зайшов у тренувальну залу, і одразу вирішив розім’ятися на біговій доріжці, поки клієнти не почали заповнювати залу. Дістав навушники, увімкнув реп, виставив середню швидкість на біговій доріжці й почав бігти, намагаючись витрусити з голови всі зайві думки. Але вони, як назло, були дуже чіпкими.

Анна. Її самовпевненість і грайливість, які колись здавалися цікавими, тепер нагадували старий серіал, фінал якого я вже бачив і не хотів переглядати. Але замість неї в моїй голові з’явилася інша картинка — Тіна.

«Квіточка», — усміхнувся я сам до себе. Ось так я її тепер називав. Ну а що? Пасує ж ідеально! Вона ж любить квіти, та й сама ніби з ботанічного саду — гарна, витончена, але якщо сунутися без дозволу, можна нарватися на колючки.

Та й що цікавіше, ця квітка не просто для милування. Я не хотів зривати її... а всього лише бажав, щоб вона сама розквітла в моїх руках. Щоб тягнулася до мене, як соняшник до сонця. Щоб довірливо розкривала пелюстки, знаючи, що я не скривджу.

І от тут у мене дилема: бути терплячим, щоб не сполохати, чи ризикнути й просто піти напролом? Усередині вже йшов запеклий батл між джентльменом і азартним мисливцем. Один казав: «Тихіше їдеш — далі будеш», а інший підбурював: «Та що ти церемонишся? Відчуй момент, дій!»

Але я знав, що такі квіти, як вона, не зривають — їх завойовують. І я мав намір зробити це красиво.

І навіть здогадувався, хто мені в цьому допоможе — Мішаня. Мій друг, з яким я не так часто спілкувався, але зараз його поради мені точно не завадять. Хоча, може, він на мене образився. Адже я не прийшов на хрестини його сина, не був його свідком на весіллі, та й взагалі — на всіх його святкуваннях. Але ж я все ж вітав і гроші скидав! Ну, може, не все так погано, хоча я десь чув, що Раки злопам’ятні. І ось тут я згадав: і Христя теж по гороскопу Рак! І її день народження теж в липні... Чорт, коли? Як згадати? Я ж у шкільні часи часто забігав до них в кабінет, а там був такий класний куточок, де писали дні народження учнів, чергування, «живи книго», гуртки, олімпіади. Ось там я побачив її день народження... коли ж воно? Головне, щоб він не минув!

Раптом мої думки перервав голос адміністраторки Ніни.

— Тім! — пролунав її голос крізь тиху музику, що лунала з навушників.

Я зупинив бігову доріжку, вийняв один навушник і перевів погляд на Ніну. Вона стояла біля бігової доріжку, а трохи далі від неї стояла молода дівчина з пишними формами. Її погляд був спрямований на мене, наче вона чекала на щось.

— Зоя, познайомся — це Тимур, твій фітнес-тренер, — оголосила Ніна, майже як ведуча на шоу, поки я тим часом вже спустився з бігової доріжки.

— Тім, а це твоя нова клієнтка, яка хоче схуднути, — додала вона з усмішкою, багатозначно дивлячись на мене.

— О, так-так! Хто як не я допоможе в цьому нелегкому шляху! — підморгнув я Ніні. — Рятівник фігур до ваших послуг.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍