Axolotl - Ідеальний рецепт, Axolotl

Жан-Поль зробив півкроку назад, але Лоран вже стояв перед ним.

— Це була помилка, — тихо сказав Лоран.

Жан-Поль спробував посміхнутися, але в його очах з’явилося щось схоже на занепокоєння.

— Ми просто пропонували...

Лоран зробив ще крок. Жан-Поль вдарив його в груди, намагаючись відштовхнути, але Лоран не здригнувся.

— Передай Марселю, — його голос був рівним, без жодної нотки гніву, і саме це лякало найбільше. — Якщо ще раз хтось із вас увійде в цю пекарню з погрозами...

Він нахилився ближче, так, що Жан-Поль відчув ледь помітний запах шоколаду, змішаний із чимось іншим – небезпекою.

— ...я прийду до вас.

Жан-Поль змусив себе не відступати.

— Це... звучить, ніби погроза.

Лоран усміхнувся.

— Це обіцянка.

Він відпустив його і розвернувся.

Жан-Поль стояв, стискаючи кулаки, поки Лоран зникав у тіні.

— Що це, чорт забирай, було? — прошипів один з його людей, тримаючись за ребра.

Жан-Поль не відповів. Його погляд був прикований до темного провулка, куди зник Лоран.

***

Жан-Поль закрив двері машини, гучно випустивши дим із сигарети. Ніч у цьому районі була тиха, надто тиха, якщо згадати сьогоднішній день.

— Ще раз кажу, цей тип не пекар, — буркнув один із його людей, розтираючи забите плече.

— Ти просто повільний, — відмахнувся Жан-Поль, але навіть у його голосі не було звичної самовпевненості.

Він вставив ключ у запалювання.

Клац.

Ключ повернувся, але двигун навіть не спробував завестися.

Жан-Поль нахмурився.

— Що за...

— Чекай, що це?

Другий чоловік нахилився до лобового скла, тикнувши пальцем у щось під двірниками. Білий папірець.

Жан-Поль роздратовано вийшов, вихопив записку і розгорнув її.

Витончений почерк, чорне чорнило.

«Залиш її в спокої».

Його рука стиснула папір, він кинув погляд на своїх людей, потім обвів поглядом вулицю.

Тиша.

Темрява.

І жодної живої душі.

— Це жарт? — процідив один із його супутників, виглядаючи у вікно.

Жан-Поль мовчки розгорнув папірець, повернувши його з іншого боку.

Ще кілька слів.

«Останнє попередження».

Він відчув, як по спині пробіг холод.

— Їдемо, — буркнув він, знову сівши за кермо і з силою повернувши ключ.

Машина запустилася одразу, наче нічого й не було.

Але Жан-Поль знав.

Йому залишили цей подарунок не просто так.

Лоран більше не просто мовчазний помічник у пекарні.

Це було попередження.

І щось підказувало йому, що наступного разу записки не буде.