Максим Іванович Дідрук - Теорія неймовірності, Максим Іванович Дідрук

уявлень про глобальну зміну клімату відображає твердження, начебто людство серйозно впливає на довкілля лише від часу промислової революції XVIII століття.

Це не так.

Історія антропогенного впливу на клімат налічує не дві сотні років, а вісім тисячоліть, і бере початок від моменту зародження сільського господарства. Індустріальна доба — тільки остання зі сторінок цієї епопеї. Розчищаючи землю під посіви, древні люди палили ліс і в такий спосіб продукували вуглекислий газ. Обробляючи заплавні рисові поля, вони додавали в атмосферу метан. Ніби дрібниця, проте за вісім тисяч років це збільшило концентрацію вуглекислого газу в повітрі на 40 частин на мільйон і метану — на 250 частин на мільярд. Середня температура Землі виросла майже на градус — і це вберегло нас від чергового глобального похолодання. Пригадуєте зі шкільного курсу історії Малий льодовиковий період, який настав після Середньовіччя? Так ось, без діяльності людини він був би не малим. І точно не закінчився б у середині XIX століття.

У час промислової революції вплив людства на клімат багатократно пришвидшився. За останні двісті років ми напродукували парникових газів у рази більше, ніж за попередні тисячоліття. Й одним з основних джерел цих газів було та є спалювання викопних вуглеводнів, переважно нафти та газу. Це доведений факт. І цей факт виявився причиною того, що екоактивісти в усьому світі запекло воюють із нафтовими компаніями. Вважають їх абсолютним злом. Ось тільки, як завжди, все не так просто.

Мало знайдеться людей, які б не бачили емоційного виступу Ґрети Тунберг в ООН. Розумна не на свої літа школярка шпетила представників урядів й очільників держав, звинувачуючи їх в одержимості економічним поступом і бездумному ігноруванні ціни, яку за цей поступ доведеться заплатити. Промова Ґрети стала вірусною, а фраза про те, що політики вкрали в неї дитинство, потрапила в медійні заголовки всього світу.

Ґрета, беззаперечно, має слушність у всьому, що стосується зміни клімату. Проблема серйозна, проблема реальна, світ на порозі катастрофи й, цілком можливо, вже проминув точку неповернення. Проте чи аж такі доречні її закиди політикам, які начебто нічого не роблять, зокрема не протидіють нафтовидобувним компаніям? Бо нафта — це не тільки паливо для двигунів автомобілів чи турбін літаків. Нафта — це мийні засоби, косметика й антибіотики. Нафта — це тканини на кшталт нейлону, поліестру та віскози. Якщо винести з кімнати всі речі, виготовлені із застосуванням полімерів, які є продуктами нафтоперероблення, залишаться хіба голі стіни. Зрозумійте правильно: це не спроба захистити політиків, здебільшого їх знайдеться за що лаяти, проте звинувачувати їх у бездіяльності, коли ми самі не готові відмовитися від речей, які дає нам нафтохімічна промисловість, недоречно й алогічно. Смартфон, який, щойно прокинувшись, ви берете до рук, містить у собі кілька літрів нафти (містить — це, звісно, образно). Готові ось просто зараз позбутися його назавжди? Або контактні лінзи, які люди з вадами зору купують щомісяця. Їх нереально виготовити без нафтопродуктів. Наполягаєте, що їх варто викинути у смітник? А як щодо аспірину, під час виробництва якого застосовують фенол, синтезований із компонентів нафти? Навіть їжа — цукерки, льодяники, жувальна гумка, всі продукти з ароматом ванілі — не обходиться без нафтохімії. Трохи менш очевидний факт полягає в тому, що без підживлюваного дешевою нафтою економічного зростання в нас просто не було б ресурсів на розроблення ліків і відпрацювання хірургічних методик, які щодня рятують тисячі життів.

1800 року, якраз на початку індустріальної ери, дитяча смертність в Україні становила близько 35 %. В Індії цей показник був 42 %, а у Бразилії ще більше — аж 51 %. Інакше кажучи, до промислової революції щонайменше кожна третя дитина у світі гарантовано помирала. Це нормально, що стільки людей обурюються тим, що у шведської школярки вкрали дитинство. Однак не треба забувати, що якби не викопні вуглеводні, дитинства у Ґрети не було б узагалі. Цілком імовірно, що у світі без дешевої нафти та природного газу вона не дожила б до свого виступу в ООН.

Гаразд. Якщо ми не можемо існувати без нафти, але залежність від нафтопродуктів штовхає нас до катастрофи, то що нам робити?

Перше та найважливіше — припинити призначати винних. Провина на нас усіх. За нинішнього розвитку технологій наша цивілізація не здатна залишати менший відбиток на довкіллі. Ми також мусимо усвідомити, що всі ті політики та промислові гіганти, яких ми звинувачуємо в ігноруванні зміни клімату, зрештою мають стати частиною розв’язання проблеми. Подобається нам це чи ні, досягти успіху ми зможемо лише разом. Співпрацюючи, а не обмінюючись звинуваченнями.

Друге (цю тезу часто використовують опоненти активістів у боротьбі з глобальним потеплінням, але вона від того аж ніяк не стає хибною) — ліки не мають шкодити більше за хворобу. Бо якщо відкинути апокаліптичні сценарії на кшталт метангідратного вибуху, визначальним наслідком зміни клімату буде саме соціальна криза. Ми не можемо просто взяти й воднораз зупинити всі нафтові заводи чи приземлити всі літаки, бо економічний ефект від цього виявиться чи не гіршим, аніж від власне глобального потепління. Ми мусимо знайти рішення, які дадуть нам змогу підтримувати нинішні темпи зростання, але водночас генерувати менше викидів. Це буде складно, проте іншого вибору людство не має.

«Нам дме…»

Це траплялося з кожним із нас. Літо. Спека. Переповнений автобус чи маршрутка. І тут якийсь пасажир або пасажирка підхоплюється та наглухо зачиняє всі вікна.

Годі знайти людину, яка хоча б раз у житті не опинялася в такій ситуації. Лунає два чарівні слова «нам дме», і все — салон перетворюється на доменну піч. Попри це ніхто й ніколи не замислюється над тим, чи криється за ефемерною хвороботворністю протягів принаймні якийсь фізичний механізм. Серйозно. Запитайте себе: як можна захворіти від протягу? Це просто потік повітря. Суміш азоту та кисню, який обдуває тіло. А застуда — інфекційне захворювання, яке спричиняють сотні різних патогенів, переважно риновіруси. Вони проникають у клітини слизової оболонки, захоплюють клітинні фабрики з виробництва білків і примушують їх продукувати власні копії. Зрештою копії опиняються назовні, де заражають наступні клітини. Процес триває, поки імунітет не візьме хворобу під контроль.

Як саме протяг із цим пов’язаний? Хай як сильно вам дме, хай яким холодним є повітря, воно не може призвести та ніколи не призведе до хвороби, поки ви не підчепите збудник, який несе застуду. Немає жодних наукових даних про те, що застуді сприяє переохолодження, дощова погода чи, скажімо, морозиво, яке ви з’їли