Анатолій Луженецький - Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький

Прийняти/Відхилити»

Так-так, що у нас тут? Вибір класу від дій, що я виконую? Цікаво, це розрахунок системи на основі даного світу? І що ж тоді дасть професія? Більше сили? Знання? Зрозуміло, що поки не вибереш, нічого зрозуміло не буде. А цікаво ж...

- Чого застиг? - відірвав мене від роздумів Морфей, повідомлення одразу зникло, але щойно я про нього подумав, з'явилося знову. Ага, значить можна відкласти вибір.

- Та ось, з'явилося щось нове, - я штовхнув ногою труп. - Не знаєш, хто це?

- Нижчі зомбі, - старий насупився. - Погана справа, темрява тут починає посилюватися, ти відчув щось, коли їх прикінчив?

Я задумався, пригадуючи бій. Були дві незвичні речі: я відчув прилив сил від смертей зомбі і небезпеку, що наближалася з лісу. Волосся стало дибки від цього усвідомлення.

 - Старий, хапай зброю, до нас щось рухається.

Але ми не встигли зробити й кроку. Пролунало виття, і біля входу на цвинтар вискочила якась тварюка, швидко рухаючись до нас.

- Вурдалак! - охнув Морфей, відступаючи за мене.

Тварюка була під два метри зростом. Руки довгі, трипалі, що закінчуються кігтями. Людське голе тіло, вкрите шрамами і пухирями, і величезна, непропорційно велика паща. Помітно було, що її хтось подрав, але це ніяк не зменшувало її небезпеки.

Мені було вперше так страшно. Дивлячись на тварюку, що наближається, я зробив те, що вмів уже давно, - увесь страх, що накопичився, перетворив на лють. Рик вирвався в мене з грудей, і я кинувся назустріч противнику.

Швидкий укол уперед, вурдалак низько присідає і прагне дістати мене кігтями. Зробивши крок убік, я різко опустив меч, намагаючись дістати голову монстра, проте той відскочив від мене та кинувся на Морфея.

- Старий!

Чоловік, прикривши очі, щось бурмотів собі під ніс і ніяк не реагував. Прискорившись, виходячи за межі своїх можливостей, я штовхнув вурдалака плечем у спину, одночасно встромляючи меч. Пролунав вереск, і тварюка, захрипівши, штовхнула мене ліктем у лоб, відкидаючи вбік. В очах усе попливло, і я, відкотившись, спробував піднятися на ноги. Обличчя облило смердючим подихом, і відразу ж прийшов удар у бік, відкидаючи мене ще далі.

Одразу перекотився в сторону, щоб у ту саму мить побачити кігті монстра, що встромилися в землю. Не встаючи, рубанув мечем по ногах вурдалака, та він відскочив. В ту ж мить його поглинуло чорне полум'я, яке перетворило чудовисько на обвуглений труп.

 - Що за хрінь?

Я перевів погляд на Морфея. Той важко дихав, тримаючи витягнуту руку в напрямку загиблої тварини. І подивився на мене. У його очах плавали ті тіні, що зустрічали мене щоразу в темряві. Але ось він моргнув, і все пропало.

- Пара старих фокусів, - криво усміхнувся старий, попрямувавши до мене.

Я, піднявшись, виставив клинок і напружився, готовий будь-якої миті атакувати. Бік нещадно болів, проте була проблема серйозніша - дивний чаклун.

- Спасибі тобі, Лазарю, сам би я не впорався з такою тварюкою. Вона й була джерелом зарази на кладовищі. Але ти бачив занадто багато, - ніби не помічаючи спрямованого в його бік меча, Морфей продовжував говорити. - Сьогодні підеш у місто і забудеш про все. Я дам тобі медальйон найманців, їхні гільдії є в кожному місті, тебе пропустять без питань.

- Ось так от просто? - опустивши клинок, вдивлявся в діда. Несподівано, він став дуже небезпечним.

- А не може бути по-іншому. Хоча... - Морфей задумливо оглянув мене. - Можу навчити магічного мистецтва, якщо хочеш. Я сам знаю небагато, тому дам лише ази.

«Вам запропоновано професію - чаклун темряви. Клас: маг (НЕ РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ).

Увага! Клас можна вибрати лише один раз! При виборі професії клас обирається автоматично.

Прийняти/Відхилити»

Серйозно? А чому б і ні? Тестувальник я чи ні? Навіть плювати на думку людей, які можуть дізнатися. Просто ж треба буде приховувати, що володієш такою стихією.

Погодившись, сховав меч - можливо, в реальному житті я б тричі подумав, але зараз я не боявся. Старий поклав долоню мені на лоб, мить, і в моїй голові з'явилися знання, як відчувати еманації магії і запускати стрілу темряви. Та ці знання висіли мертвим вантажем без практики. Потім треба буде спробувати почаклувати.

Покопавшись в останках вурдалака, я витягнув сірий камінь із чорними вкрапленнями, запропонував його Морфею, проте той відмовився. І, на свій подив, дістав кинджал. Він був встромлений у черево тварюки, але помітив його тільки коли оглянув останки. Звичайний, сталевий із чорним візерунком по лезу та дивною печаткою на руків’ї.

- Він допоможе тобі в майбутньому проти нежиті, вони не зможуть відновлюватися, - промовив чоловік, ретельно вивчивши зброю і віддавши мені. - Можливо, саме через цей ніж, вурдалак так сказився.

Збігавши обмитися, взявся наводити порядок на кладовищі. Після бою злегка трясло, але робота швидко прибрала стрес з тіла. Потім дід показав мені, що за магія і як нею користуватися. Усе полягало в думках і в жестах. Як сказав Морфей, комусь треба більше зосередитися, а хтось одразу подумки використовує заклинання. Обсяг манни живої істоти перебував у ядрі людини, у серці. І відчувалося це все як внутрішня енергія, ніби витривалість. Я спочатку подумав, що це голод або втома, що накопичилася, проте ні - магічне виснаження. Старий спеціально довів мене до нього, щоб я зрозумів це і не переступав далі. Інакше заклинання почнуть тягнути життєві сили.