Олена Арматіна - Договір, або приборкання Темного ельфа , Олена Арматіна

- Мій брат, як завжди - завбачливий і знає, як зіпсувати мені веселощі... - Меріо зітхає. - Ну, вставай.

- Що?

- Я сказав, вставай.

- Ви не можете...

- Не можу - що? - Він здіймає брови. - Наказати тобі? А що ти зробиш? Поскаржишся Королю? Гадаєш, йому є до тебе діло? А може, ти вмієш користуватися своєю магією? До того ж, ти тут чужа. Ти - людинка. Навіть незважаючи на те, що тобі скоро одягнуть корону. До того ж, ти не єдина, хто носить корону в цьому замку. І не єдина, хто претендує на ліжко братика.

Він постукує по сріблястому вінцю на лобі, щоб надати ваги своїм образливим словам.

- Ви маєте рацію, нехай я в цьому світі і єдина така, але вже точно не одна носитиму корону. Мій Король теж увінчаний короною.

У його очах спалахує гнів, але він промайнув так стрімко, що я ледь помічаю його. Але його швидко змінюють злісні веселощі.

- Це добре, що ти не безвольна ганчірка. Було б нудно, якби це було так. А тепер вставай. Я дозволив кільком почесним членам свого двору поглянути на їхню нову королеву.

Він поводиться зі мною, як із кумедною іграшкою. Якщо Ріанна хоча б намагалася приховати свою недружність до мене, то цей принц нітрохи не щадить мене!

- Твій двір може почекати.

Я, між іншим, теж умію злитися. Мені не довелося служити об'єктом для насмішок, тому така поведінка позбавила мене будь-якої поваги до представника королівської крові. Бачте, він вирішив продемонструвати мене! А я - не хочу!!!

Його око сіпається.

- Вставай, або я тебе змушу це зробити.

- Забирайся з моєї кімнати.

- Або що?

Він має рацію. Я й гадки не маю, як використовувати свою магію. І навіть якби в мене був спосіб зв'язатися з Хейаном, сумніваюся, що він став би на мій бік. Адже він, не попередивши про наслідки, посадив мене на підступний трон, а потім просто вмив руки. Я в цьому світі абсолютно одна!

- Я так і думав, - його губи розпливаються в зловісній усмішці. Він переводить погляд на моє ліжко, і його очі знову спалахують. Простирадло і ковдра обволікають мене, як кокон, і піднімають у повітря. Я борюся з білизною, що стискається навколо мене, але марно. Мої руки і ноги туго спеленані.

Магія, що горить в очах Меріо, зникає лише коли він опускає мене вертикально перед шафою. Простирадла просто падають навколо моїх ніг. Я почуваюся абсолютно голою, стоячи перед чужим чоловіком у найтоншій нічній сорочці. Його погляд, абсолютно не бентежачись, повільно немов обмацує мене.

- Яка гарненька в нас королева...

Знову це - у НАС?!!!

- Ти сама одягнешся? Чи мені і це доведеться робити за тебе? Тобі вирішувати.

Кинувши на нього останній погляд, я намагаюся з гідністю, наскільки це дозволяє моє змучене тіло і дух, пройти до своєї шафи.