Сергій Олексійович - Відрядження з нареченою , Сергій Олексійович

Після обіду усіх якось розморило. І відразу захотілося спати.

- Я хочу назад. - Вирішила Віка. - Давай ти замість мене. - Запропонувала вона мені. Чи хай Віра попереду сяде.

- Та нам і тут добре, - відповів я за нас обох, бо Віра все одно вже дрімала на мені. - Сідай поруч. Тут усім міста вистачить.

- Ну і цілуйся там зі своєю Вірочкою, - чомусь розлютилася Віка. 

Але потім вона все одно пересіла до нас. Віка спочатку на мене і не дивилися. І такий вигляд робила, наче ми з нею перший раз один одного бачимо.

Не розумію, чого вона через нас з Вірою психує? Я ж добре до неї ставився на початку нашої подорожі. Віка сама мене відштовхнула, а зараз їй бачу не дуже подобається, що в нас з її тіткою все добре. Я цього не розумію. Та головне, щоб Віру не чіпляла. Бо Вікторія дражнить її: наречена, наречена. Але здається, що Віра на це уваги взагалі не звертає. Тільки сміється й все. Може Вірі це все дійсно до душі? Може вона хоче і справді бути нареченою? Якось так все швидко сталося. Ми ж і не знали один одного ще день тому. І ось Віра вже наче закохалася в мене. Так швидко? Хіба так буває? А можливо години, які ми провели разом в дорозі, рівняється місяцю звичайних стосунків? Так, мабуть, все і є. І мені, чесно кажучи, приємно було б бачити її завжди поруч. Спільне життя, це хіба не та сама подорож у часі? Теж саме. Відрядження у кохання. Чи з коханою. Не знаю, як вірно буде казати. Ось Вірочка моя. Вже і її зморило. Сидячи спить собі на моему плечі. І поворухнутися не можна. Бо на іншому плечі спить Віка. Вона нещодавно до нас пересіла. Я дівчат розумію. Їм же це незвичне. От і втомилися бідненькі. А Віка. Ну так, вона дуже красива та сексуальна.Та це не моє. Їй треба хтось, щоб її слухав. А я ж не такий. Віра добра. Спокійна така. З нею інакше. З нею, як вдома. Мабуть, вони і є мій дім. Вірочка. А може дійсно вона моя наречена. На усе, усе життя.

- Їсти хтось буде? - Спитав Миколайович. - Ось вже і місто. .Агов. Соні. Підйом .- Звернувся він до дівчат, які після гарного обіду у селі, дійсно полягали спати в мене на плечах.

Дівчата ледь тільки змогли відкрити очі. І здається наші пані ще не зовсім розуміли, що від них хочуть.

- Віка, ти хотіла піцу. Ось зараз десь тут буде нам піцерія. Тобі яку? - Поцікавився Миколайович у Вікторії.

- Ой. Я з вами піду. Подивлюся, що в них там є. - Миттєво прокинулась вона. - Ви йдете, -- звернулася Віка до нас? -  Як бажаєте. Вірочка, тобі яку?

- Мою улюблену, - відповіла Віра і дивлячись на мене сказала, - а тобі яку, наречений? - І посміхнулась.

І я так не зрозумів, то вона так шуткує, разом з Вікою. Чи дійсно так вважає. Мене своїм нареченим.