Влада Клімова - Крихка вірність, Влада Клімова

– Хочу... Дай його мені!

– Семі, може не треба? – намагається відмовитися від одного з найяскравіших чоловічих задоволень мій благородний лицар. Але спиняти мене марно, тим більше він сам напросився на жорстокі страждання, тому нехай тепер знемагає, а я буду мучити.

– Чому не треба? Я хочу кохати тебе скрізь... – наполягаю на своєму й тихенько торкаюся язиком його блаженства. Террі здригається та дозволяє.

Тепер він повністю мій! Я обережно заповнюю його дивом весь ротик. І чому кажуть, що це гидко? Він же такий солодкий і ніжний! Може тому, що я кохаю в Ньому все від подиху до останньої клітинки? Я рухаюся дуже повільно та вже спробувала покуштувати цю красу язиком, наче морозиво, по всій окружності.

Від невмілих, але люблячих рухів мій єдиний відчуває особливу втіху й починає важко дихати. У дзеркалі-стіні я бачу як він намагається доторкнутися долонями до моєї голови, але не наважується порушити райську ідилію й боїться припинити гостре блаженство. Чому ж казав, що не треба? Значить йому подобається!

Далі я насмілилася й засадила його красунчика собі до самого горла! Ледве не вдавилася, закашлялася та почула:

– Все, зупинись! Іди до мене, я дуже скучив...

– Ні, вибач. Я більше не буду робити того, на що не здатна. Скажи, як розбудити його, щоб кінчив мені в ротик? Будь ласка, прошу... – вперто бажаю я нових відчуттів і він скорено шепоче:

– Склади губенята трубочкою й рухайся не далі голівки... О, Семі, навіщо ж ти змушуєш себе мучити? Господи, як солодко! Ще зовсім трішки... Ще...

Я відчуваю як Террі завмирає, а потім з протяжним криком починає трепетати в судомах і наповнює мій рот зовсім несмачною вологою... Але ж я сама напросилась!

«Так ось з чого ліплять дітей?» - промайнула в моїй збудженій голові пізнавальна думка і я настирливо ковтаю дітородну суміш та насолоджуюся як мій коханий літає в невагомості. Який же він зараз змучений і слабкий!

Тільки тепер Террі вдячно пестить моє волосся, та ще важко дихаючи, промовляє:

– Кохатиму тебе в раю і в пеклі, бо ти дала мені крила. Належу одній тобі... Вибач, я перепочину хвилинку, а ти попий, що там є в барі. Негоже довго смакувати моїм коктейлем.

Та я не слухаюсь його, адже він каже, що належить мені. А значить я головна і тому підповзаю ближче до його змученого личка й заглядаю в очі. Такий погляд я бачу вперше. Його салатові вогні просвічуються щастям наскрізь.

Важко не торкнутися чарівних вуст, що набухли від задоволення. Ми зливаємося новим голодним поцілунком і смакуємо так пристрасно, щоб досхочу нагодувати одне одного. Далі відверто розповідаємо очима все те, що не договорили губи та, наче музика, в моїх вухах звучить продовження блаженного зізнання:

– Ти не дівчисько, а божевілля якесь. З тієї миті як зустрів уночі, відразу почув, що будемо одним цілим. І навіть коли ти намагаєшся утнути щось жахливе чи дурне – ми нероздільні. Це наш дар. Іди, не мучся. Попий чогось і мені принеси... Бо цією насолодою ти мене ледве не вбила.

Розділ 15.

У мінібарі номера готелю Ланграм знайшлася велика пляшка фанти, якийсь коньяк, скромна пляшечка віскі та два літри гидкої мінералки. Всі ці напої навряд чи могли задовольнити нашу з Террі жагу до вологи. А ще було величезне бажання знову опинитися на Гаваях, плавати вночі під зорями й пити мохіто з льодом...

Я млосно зітхнула й налила до склянки холодної фанти. Попила й понесла своєму змореному щастям чоловікові. А він лежав і милувався тим, як я наближаюся до ліжка, прикрита лише склянкою напою і його фантастичні очі проникали в моє розквітле серце.

– Террі, перестань мене магнетизувати. Я й так готова на все, що накажеш, – блаженно проспівала я, а він став дуже серйозним і сказав дивне:

– Я навіть не мріяв про таку прекрасну дружину.

– Що? Ти про що зараз? – не розуміла я дивних натяків свого грайливого гавайського мачо. – На, попий цієї кислятини. Більше в них нічого немає. Треба буде брати з собою нормальної води.

Він відпив, поставив на столик і простягнув до мене руки:

– Йди ближче, моя русалонько.

Я полізла ліжком на своїх чотирьох й потонула в салатовому блиску найріднішого погляду на землі. Терренс нахилив мене до своїх вуст і обережно заповнив мій рот своїм. Раптом я відчула на язику якийсь сторонній предмет та припинила поцілунок. Що він задумав? О, Господи, та це ж обручка!.. Я зняла зі свого язика кільце з діамантом і не знала: куди тепер дивитися? На свого Коханого чи на його подарунок мені?