Сюзанна Кларк - Піранезі, Сюзанна Кларк

class="p1">— Якщо, — додав я, — людей немає в інших Частинах Будинку. В Далекій Далечіні, якої не бачили ні ти, ні я. Я часто про це замислювався. Таку гіпотезу неможливо довести чи спростувати, якщо я не натраплю колись на ознаки людської діяльності, ознаки, які не можна логічно приписати нашим Мертвим.

— М-м-м-м-м, — озвався Однодумець. Він знову поринув у глибоку задуму.

Тиша.

Мені спало на думку, що я вже міг натрапляти на такі ознаки. Клаптики списаного паперу, які я знайшов у Вісімдесят Восьмій Західній Залі! Може, вони належать нашим Мертвим, а може, їхній Власник іще не відомий нам. Я вже зібрався докладно розповісти про це Однодумцеві, але тут він знову заговорив.

— Послухай, — сказав він. — Пообіцяй мені дещо.

— Звісно, — відповів я.

— Якщо раптом побачиш когось у лабіринті — когось незнайомого, — пообіцяй мені, що не намагатимешся з ним заговорити. Замість цього ховайся. Не перетинайся з ним. Не допускай, щоб він тебе бачив.

— Але ж уяви, яку можливість тоді буде втрачено! — сказав я. — Шістнадцята Людина майже напевне володіє знаннями, якими не володіємо ми. Вона зможе розповісти нам про Віддалені Регіони Світу.

Однодумець отетерів.

— Що? Про що ти? Шістнадцята людина?

Я пояснив йому про Тринадцятьох Мертвих і Двох Живих, а також пояснив, що будь-який новачок став би Шістнадцятою Людиною. (Я пояснював це багато разів. Однодумець, здається, ніколи не втримує цих важливих відомостей у голові.)

— Згоден, «Шістнадцята Людина» — доволі громіздка назва, — додав я. — Якщо бажаєш, його можна називати коротко — «16». Я хочу сказати, що 16 володіє відомостями про Світ, якими не володіємо ми, тож…

— Ні-ні-ні-ні-ні, — заговорив Однодумець. — Ти не розумієш. Нам дуже важливо триматись якнайдалі від цієї людини, — трохи помовчав, а тоді сказав: — Розумієш, Піранезі, я зустрічав цю людину. Цю людину, яку ти звеш «16».

— Що? Ні! — вигукнув я. — Отже, на Світі справді є Шістнадцята Людина? Чому ти досі мені не казав? Це ж чудово! Це привід для радощів!

— Ні, — він скрушно похитав головою. — Ні, Піранезі. Я знаю, що це багато для тебе значить, і мені шкода, що я мушу розповісти про це. Але це не привід для радощів. Зовсім навпаки. Ця людина, 16, бажає мені зла. 16 — мій ворог. А отже, і твій також.

— О! — вигукнув я й затихнув.

Яка жахлива новина. Звичайно, я розумів, що таке ворожнеча: є чимало Статуй, де одна Постать бореться з Іншою. Проте я ще ніколи не стикався з нею особисто. Мені блиснула несподівана думка: фраза «вб’ю його» на одному з клаптиків паперу з Вісімдесят Восьмої Західної Зали. Людина, яка це написала, мала ворога.

— Чи не може бути так, що ти помиляєшся? — сказав я. — Можливо, все це — непорозуміння. Я можу поговорити із 16, коли він прийде, й пояснити, що ти Хороша Людина з багатьма Гідними Захвату Рисами. Можу показати, що його вороже ставлення до тебе не має раціонального підґрунтя.

Однодумець усміхнувся.

— Піранезі, ти у своєму репертуарі: намагаєшся знайти добро в будь-якій ситуації. На жаль, у цьому випадку це неможливо. Тому я й не хотів розповідати тобі про 16. Ти гадаєш, що з 16 можна розмовляти. Але це, на жаль, не так. 16 проти всього, чим ми є, проти всього, що для нас цінне і дороге. І це зокрема стосується розуму. Розум — одна з тих речей, які 16 хоче знищити.

— Який жах! — вимовив я.

— Так.

Ми знову занурилися в тишу. Здавалося, тут більше нічого й не скажеш. Його розповідь про лиходійства 16 шокувала мене. Бути проти самого Розуму!

За мить Однодумець продовжив:

— Але я, мабуть, накручую й тебе, й себе без причини. Насправді ймовірність того, що 16 прийде сюди, дуже низька.

— Чому ймовірність низька? — запитав я.

— 16 не знає дороги, — відповів Однодумець і всміхнувся мені. — Постарайся не перейматися цим.

— Постараюся, — відповів я. Мені блиснула нова думка. — Коли ти зустрів 16?

— М-м-м? А, позавчора.

— Ти відвідував Віддалені Місця, де живе 16? Досі ти про це не казав. Розкажи про них!

— Що ти маєш на увазі?

— Ти сказав, що зустрічав 16. Але ти також казав, що 16 не знає шляху сюди. Це означає, що ти, найпевніше, зустрів 16 у його ж Залах чи принаймні в якомусь Віддаленому Регіоні. Це мене дивує, позаяк, відколи я тебе знаю, ти, здається, не вирушав у тривалі подорожі.

Я всміхнувся Однодумцеві, чекаючи на його відповідь: не сумнівався, що вона буде дуже цікавою.

Він здавався оторопілим. Оторопілим і трохи нажаханим.

Тривала тиша.

— Насправді… — почав Однодумець, а тоді неначе передумав щодо наступної репліки: — Насправді неважливо, де ми зустрілись. І зараз мені ніколи вдаватися в деталі. Я потрібен… Тобто я не можу сьогодні затриматися. Просто хотів попередити тебе. Ну, про 16. — Він коротко кивнув мені, взяв свої блискучі пристрої й пішов у бік Першого Вестибюля.

— Бувай! — гукнув я йому у спину. — Бувай!

Я оновлюю свої відомості про 16

ЗАПИС ВІД ДВАДЦЯТЬ СЬОМОГО ДНЯ ШОСТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Мене дуже зацікавило те, що Однодумець зустрічав 16, і дуже ранить, що він так уперто не бажає про це говорити. Я хотів би знати про обставини й місце цієї події набагато більше. Але Однодумець, як я гадаю, не бажає згадувати про зустріч із лихою людиною.

Запис, який я лишив у своєму Щоденнику шість тижнів тому (див. «Повний список людей, які коли-небудь жили, і відомості про них»), тепер неактуальний, тож цього ранку я додав там примітку, що спрямовує читача до цієї сторінки.

Шістнадцята Людина

Шістнадцята Людина мешкає у Віддаленому Регіоні Будинку, можливо, на Півночі або Півдні. Я її ніколи не бачив, але Однодумець повідомляє, що це лиха людина, ворожа до Розуму, Науки та Щастя. Однодумець гадає, що 16 може спробувати прийти сюди, аби завадити нашому Мирному Існуванню, а також застеріг мене, що коли я раптом побачу 16 у цих Залах, потрібно буде сховатися.

Перший Вестибюль

ЗАПИС ВІД ПЕРШОГО ДНЯ СЬОМОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Сьогодні я вирішив відвідати Перший Вестибюль. Туди я, як не дивно, майже не ходжу. Кажу «як не дивно», бо, започаткувавши кілька років тому свою Систему Нумерації Зал, обрав цей Вестибюль за стартову точку, за місце, від якого йде відлік усього. Знаючи себе достатньо добре, я не вважаю, ніби обрав би його, якби не відчував якийсь сильний зв’язок із ним. Однак я вже не пам’ятаю, що то