Анна Пахомова - Будеш мені нареченою, Анна Пахомова

- Звісно. Насправді саме так мене і моїх братів навчав грати на більярді тато, коли ми були маленькими. Я просто хотів покрасуватися перед твоєю мамою.

- Як це?

Я мовчала. Мені було цікаво, як викручуватиметься Тимур, і він мене не розчарував.

- Це те, що робить хлопчик, щоб його помітила дівчинка, яка йому подобається.

- Це нерозумно. Мама й так тебе бачить.

- Так, бачу, - кивнула я. - Просто Тимур хотів сказати, що вважає, ніби він грає краще, ніж я. Думаю, його не надто вразила моя гра в теніс.

- Це правда? - запитав Арсен, озираючись на Тимура.

- Щось на кшталт того, - кивнув він. - Уже досить пізно.  У мене був довгий день у лікарні, і ви теж втомились.

- Так, нам час спати, - погодилась я. 

Мені так хотілося, щоб ця маленька сім'я була справжньою... Мені довелося нагадати собі, що Тимур може бути тільки нашим другом. Але сьогодні ввечері мені хотілося прикинутися, що чоловік, який іде позаду мене з більярдної разом з моїм сином, мій справжній наречений, а не фальшивий.

Певно ці думки пролізли  в мою голову від тривог, які оточували мене останніми днями.