Anna Alice - Крок до кінця зими , Anna Alice

— Костя дає тобі списувати? Сам Костя, серйозно?

Я задкуватиму. Еля звертається до мене, питаючи щось, але я не можу розібрати слів. У вухах стоїть дзвін. Перед очима червоний туман. Я швидким кроком іду геть. Мені здається, що я зараз задихнусь.

Я викликаю таксі та приїжджаю до ЖК «Варшавський Квартал». На прогулянці з собаками ми перетинаємось із Ліною.

— Щось не так, — каже вона, коли ми проходимо вздовж однієї з багатоповерхівок.

— Просто… — я запинаюся, в голові дзвінкою луною відбивається «Костя». — Просто згадала дещо.

— Хочеш поговорити про це?

— Та ні. Це дурниці. У багатьох людей проблеми значно гірше, ніж у мене, — відсахуюсь я.

— Не можна сказати, що чиїсь проблеми серйозніші, ніж твої.  Так само як не можна сказати, кому гірше — людині, яка тоне на глибині п'яти метрів, або людині, яка тоне на глибині десяти метрів. Адже вони обоє тонуть, — каже Ліна.

Після прогулянки ми заводимо псів по домівках і йдемо в супермаркет «Новус». Мені подобаються супермаркети. У них можна змішатись із натовпом і удати ніби теж займаєшся життям.

Безцільно блукаючи повз стелажі добрячі пів години, ми натикаємося на ряд холодильників та морозильних скринь, і, нарешті, визначаємося з вибором.

* * *

Я встромляю пластмасову ложку у відро морозива і підношу до рота. Рожево-блакитна субстанція на смак нагадує хімозну жуйку.

На майданчику у закритому дворі тихо та холодно. Ми з Ліною сидимо один навпроти одного в каруселі.

— Не знаю, що сталося зі мною, Ліно. Наче щось зламалося всередині мене… Може, я завжди була зламана. Я не знаю.

Залишок вечора ми проводимо в мовчанні.