Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

— Я кохаю тебе. - з цими словами він притиснувся своїм чолом до її та міцно тримав її за шию, поступово запускаючи свої пальці в її волосся. - Я намагався боротися та не виходить. Я хочу бути поряд. Постійно. Я зглузду їду, коли тебе не бачу, не чую, не відчуваю. - другою рукою він притягує в свої обійми. Його дихання стає важким, наче він бореться сам із собою та своїми бажаннями. - Мої почуття не зміняться. Ніколи. Тож прошу тебе будь моєю... давай спробуємо знов бути разом? Як пара.

       Її серце тьохкає, дихання прискорюється, думки плутаються, але вона рішуче починає говорити.

— Ти неймовірний... - вона каже це з посмішкою та продовжує. - Кохаю тебе. - майже не чутно вимовляє ці слова і після цього вони зливаються у поцілунку. Пристрасть керує ними. А тоді дзвінок телефону змушує їх розірвати поцілунок. Емілі необхідно було взяти слухавку, бо дзвонив Марк, він вже чекав її та Марту біля входу в машині.

— Повідом, коли звільнишся. Я заберу тебе після роботи. - дівчина мило посміхнулася, закусила нижню губу. А тоді швидко поцілувала його та вибігла з комірчини, і ледь не збила Марту, яка вже прямувала до виходу із п'ятьма схожими справами в руках.

— А ви чого звідти виходите? - дівчина явно була спантеличена.

— Ліф розстібнувся, треба було виправити це, тож зайшла у найближче спокійне місце. Пішли, нас Марк чекає. - Марта ще раз глянула на двері комірчини і попрямувала за Емілі до виходу.