Ельма Кіраз - Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз

— Так, — я твердо відповів, — це вже не влазить ні в які рамки, особливо сьогоднішня сцена в Терези вдома. Ти поводишся як душевнохвора.

— Дякую за підтримку, — сестра закотила очі.

— Може тобі варто розвіятись? Кудись поїхати. Закордон, наприклад. Я навіть готовий оплатити тобі все, — я посміхнувся, бо мені справді було шкода Діану. І ще й тому, що я дуже хотів спекатися її. Щоб не дратувала мене та не створювала проблем.

— Кажеш мені втекти…

— Називай це як хочеш, — я підвівся, — але подумай над цим. 

Наступного дня з самого ранку в мене було купа справ. Спочатку я збирався поїхати до клубу, але зайшовши до своєї вітальні, побачив Діану. Я дозволив їй залишитися ще на одну ніч, бо вона була просто не в стані вести авто, тому що знову пів ночі проплакала. Вона спала, її обличчя було трохи спухле від сліз. Я згадав останні цих два дні і це просто взбісило мене. Тому я сів у свою машину та вирішив завітати до Остапа в гості. Тим більше, Єгор знову декілька разів обмовився, що його братик допитувався про те, чим він знаймається і що роблю я. А я ненавиджу, коли пхають носа в мої справи. Страшенно ненавиджу.

— Привіт, — сказав я, коли двері відчинилися та переді мною зʼявився цей тупий Остап.

— Привіт, — відповів він, — що таке? Щось сталося?

Мені лише одного голосу його було достатньо, щоб спалахнути і я зі всієї сили вдарив його в живіт. Руку трохи звело і довелось нею потріпати. Остап зігнувся від болю і хотів запитально глянути на мене, але це стало лише підставою для того, щоб влупити його ще й в ніс. Він тримався за своє обличчя та повільно сповзав по стіні. Я дивився, як він мучиться від болю і отримував якусь мимовільну насолоду. Тому що Діана теж страждає через цього вилупка. Я присів, щоб бачити вираз обличчя Остапа.

— Ти недочуваєш? Не розумієш слів?

— Що не так? Чого ти хочеш? — він важко вимовляв слова, мабуть було дуже боляче. Але мені начхати.

— Я сказав тобі не лізти не в свої справи, — я наголосив на кожному слові, щоб до цього тупого Остапа нарешті дійшло.

— У що ти втягнув мого брата!?

— Він сам на все погодився, я нікого нікуди не тягнув. І не примушую бути на місці.

Далі розмова перетворилась на суцільне ображання мене, але хіба я беру близько до серця слова людей, які мені неприємні. І вже зовсім скоро я зроблю так, що ненавидіти Остапа буду не тільки я один.

— Я не боюся тебе, — він засміявся, — ти нічого мені не зробиш. Ти занадто любиш Терезу. І яким би покидьком ти не був, задля неї не заподієш мені нічого.

Ненавиджу, коли намагаються залізти мені в голову, це викликає в мене просто шалену агресію. Тому я вхопив Остапа за футболку, підняв і сильно вдарив до стіни, міцно притискаючи. Він ніхто, щоб мати право так розмовляти зі мною.

— Слухай сюди, зараз я роблю вигляд, що не чув цього всього. А ти запамʼятовуєш те, що я тобі сказав. І ще… ти образив Діану, то це все ще і за неї. Так, вона трохи дурепа і я давно їй казав тебе забути, але ти з нею вчинив дуже негарно. Тому думаю, мабуть знаєш, що треба зробити, — я різко відпустив його та відійшов назад.

Остап знову сповз по стіні і чорт забирай, чомусь мені було приємно бачити, що він мучиться. Хай би як я ненавидів Діану, та ніхто не має права так знущатися з неї. Крім мене. 
Коли я вийшов з його будинку та пішов до свого авто, то намагався відтерти плями крові з улюбленого піджака. Та вони не піддавалися, тому я просто в стані злості зняв його та викинув у найближчий смітник. Нехай у мене не буде навіть нагадування про те, що довелось захищати Діану. Я сів у машину та вирушив до клубу. Яскрава вивіска «Хаскі» була помітна ще здалеку і я посміхнувся сам до себе.

— Ось ще одні фото, вони бачились вчора. Як ти і просив, все роздруковане з датою та часом, — Ігор розкладав переді мною на столі фотографії, де Тереза та Остап зображені як справжні коханці.

— Ідеально, — я задоволено плеснув в долоні, — це саме те, що було мені потрібно. Ти молодець.

— І куди ці фото підуть далі?

— А це вже не твоя справа, — я різко підвівся та підійшов до бару в своєму кабінеті, — віскі?

— Ні, дякую, — Ігор заперечливо похитав головою.

— Ти про щось хотів поговорити зі мною, — я спитав, наливаючи собі майже повний стакан.

— А, так… я…— він почав затинатися, що відразу ж роздратувало мене і я запідозрив щось не те, — я б хотів отримати в тебе… якусь серйознішу посаду. Я вдало виконав це твоє доручення, то ж…

— О-о-о, — я протягнув, — в маленької рибки виросли ікла, — я посміхався, але всередині прекрасно розумів, що цей Ігор не такий простак, яким хоче здаватися.