Микола Іванович Міхновський - Суспільно-політичні твори

вірувати в нашу побіду, хоч і як ще нині сили наші видаються слабі, порівнюючи їх з потугою царства. Але це дає нам і сю певність і пересвідчення глибоке, що одинока тільки соціалістична політика може вказати вихід з теперішньої недолі, тим що вона згоджується з показом науки і з справдешніми, реальними потребами нашого народу. Воюючи за визволення нашого люду з кайданів капіталізму, ми тим самим ближче тої хвилі, де в цілій могучості зацвітуть всі жизнені сили нашого народу.

Програма наша, з якою тепер виходимо до роботи над освідомленням нашого люду, щоби її зреалізувати з хвилиною перемоги-побіди — це ось які жадання».

Тутки слідує програма, аналогічна до наших: п[артії] соц[іал]-демокра-тичної з добавкою локальної автономії громади та земства, а відтак говориться про партійну тактику:

«З нашої програми випливає і наша тактика. Ми не віддаємося сподіванням на мирне, супокійне здійснення наших домагань в російському царстві; всяка залежність України од російського царства є руїною для розвою нашого життя. Нашою метою, проте, буде в російському царстві: через пропаганду наших думок і щоденну, безнастанну боротьбу за економічні, політичні і національні інтереси нашого люду — створити політичну силу, що могла б міряться з царатом. Боротьбу цю вестимемо з тим пересвідченням, що пра-вительствені уступки — коли б такі уступки були справді, — так само як упря-ме піддержування царською владою існуючого порядку — може нам тільки користь принести. Це ж вчинить глибшою і яснішою свідомість люду, причім ми все будемо на поготівлю, щоб все як слід розсвітити.

В австрійськім цісарстві ми вітаємо з радістю заснування явної української партії соціал-демократичної, помагатимемо їй, кільки лиш сил нам стане, признаючи заразом потребу одностайної, однодумної діяльності. Заяву, зложену нашими товаришами з Г аличини на конгресі австрійських соціалістів у Берні, в якій ставиться домагання політичної волі і самостійності для усієї України, ми приймаємо як наше визнання віри.

В стосунках до інших націй ми підемо за віковічними словами нашого великого учителя, Маркса: Пролетарі усіх країв, єднайтеся! Далекі від шовіністичних натинань і поглядів наших народовців-патріотів, ми в польськім, російськім, німецькім робітникові, що прийшов вже до класової свідомості, вбачаємо брата і простягаємо ік ньому руку з братерським устиском, домагаючись од нього вшанування наших прав.

Сей принцип означує теж наш стосунок до соціалістичних партій тих национальностей, з якими стикаємося щодень в житті. Щодо польських соціалістів, то стверджуємо се, що і польська соціалістична партія в російськім царстві признала і в програмі, і в своїх рішеннях наші права до політичної самостійності та що і серед польської соціал-демократії у Галичині ми не здибали заборчих прямувань і починів. Що ж до російських соціалістів, то в нас є певна надія, що деякі великоруські прямування, які декуди прокидаються, щезнуть з розвитком соціалістичної свідомості, а з’єдинення розбитих кружків і організацій російських в одну партію позволить нам увійти в порозуміння і в братерський ясно означений союз.

Усякі дрібніші питання, що не увійшли в отсю програму, розв’язуватимемо згідно з потребами і з вказаннями самого життя».

Друга партія, що зав’язалась рівночасно з УСП, — се партія українських революціонерів, що розпочала свою діяльність рядом політично-популярних брошур. Сеся партія оголошує в послідній вже хвилі слідуюче відкрите письмо: [...][348].

Отсе письмо — се характерна поява: суспільність, що не спромоглася на протест, коли доптано найсвятіші її чувства, нечаяно з нагоди дрібної, в порівнянні з цілістю її положення, хоч самою собою й брутальної, а ще більше глупої заборони виступає та з обуренням п’ятнує сам поступок міністра й систему, якої він є випливом. І хоч щодо форми сього протесту можна б зробити не одно застереження, та й на сам протест розмаїто дивитись з огляду на його політичне значення та тактичну вартість, то як прояв будячогося життя він характерний та важний.

Як оклик накипілого здавна болю, він голосить нам, що там за кордоном чимраз ближча пора, коли «перебереться міра», що заборона української написі на пам’ятнику Котляревського — се не причина, а лишень нагода, яку використано, щоб виповісти те, що з здавна вже бажалось сказати, про що задовго, може, мовчалось.

Раз ще вертаємо до факту зав’язання двох окремих революційних партій на російській Україні. Хотіли б ми поставити їх побіч себе, знайти теоретичні та фактичні основи, на яких обі вони опираються та які розрізнюють їх від себе, та якраз тутки насувається ряд питань, на які ми не можемо знайти відповіді. Насуваються ще деякі рефлексії.

Що можемо напевно сказати, се факт, показаний програмою одної, а дотеперішньою діяльністю другої партії, факт, що вони обі стоять на теоретичній основі соціалізму, що обі бажають опертися на нижчих верствах суспільності та що обі є випливом одного основного погляду, що національне питання можна трактувати лише у тісній злуці з питанням суспільної рівності та волі. Значиться, спільного між обома так багато і воно само собою, як і своїми консеквенціями такої ваги, що існування двох окремих партій являється нам чимось неприродним та дуже дивним.

Тутки насуваються дві евентуальності, що ясували б нам сесю появу. Або причиною існування побіч себе РУП та УСП є сеся питома психологічна ціха умового життя в Росії, се виплекане по кружках замилування до нетеоре-тичної, але прямо метафізичної полеміки та дискусії, що розбиває інтелігенцію на гуртки та кружки і таким чином, часом із-за дрібних, не зрозумілих чужинцям різниць поглядів, робить неможливою спільну більшу акцію. Маємо надію, що не се є причиною існування згаданих двох партій, а хоч би й так було, то ми провірені, що за практичною роботою мусило б прийти до порозуміння та злуки.

Є одна ще можливість: що обі партії повставали независимо від себе, в різних місцях та між різними людьми, що, може, й не знали навіть про себе. І тоді б мусило бути нашим стремлінням довести до получення РУП та УСП в одну велику партію.

А може, наш погляд блудний, може, є інші ще причини, що ділять обі партії? Раді не раді, лишити мусимо се, хоч як цікаве, питання, без відповіді, але за те просимо товаришів, що можуть сю відповідь дати, зробити се як-найясніше та найскорше.

Молода Україна. — 1900. — № 9-10.

Хроніка з нашого життя

«САМОСТОЯТЕЛЬНАЯ УКРАИНА». ИЗДАНІЕ А. Г ВОРОГА. Нр. І-ий

На російській Україні появився сими днями літографований