Стіг Ларсон - Повітряний замок, що вибухнув

вдивлявся у високого на зріст чоловіка, що стояв на хіднику, перш ніж зумів його впізнати.

— Доброго вечора, пане Ваденшьо, — привітався Торстен Едклінт, начальник відділу охорони конституції. — Давненько я не працював на своїй території, але сьогодні моя присутність здалася мені необхідною.

Ваденшьо розгублено подивився на поліцейських у штатському, що стояли по обидва боки від Едклінта. Це були Ян Бубланськи і Маркус Ерландер.

Раптом він зрозумів, що зараз станеться.

— Мені випав сумний обов’язок повідомити вам, що генеральний прокурор вирішив заарештувати вас за низку злочинів, на складання точного переліку яких, очевидно, знадобляться тижні.

— Що відбувається? — обурено запитав Ваденшьо.

— Відбувається те, що вас, з вагомими підставами, заарештовують за підозрою в причетності до вбивств. Ви також підозрюєтеся в шантажі, даванні хабарів, незаконному прослуховуванні телефонів, у неодноразовій грубій підробці документів, у розтраті з обтяжувальними обставинами, у співучасті в проникненні до чужого житла, у перевищенні посадових повноважень, у шпигунстві та деяких інших подібних речах. Зараз ми з вами поїдемо до поліцейського управління, де нам ніхто не заважатиме, і проведемо довгу і серйозну розмову.

— Я жодних убивств не вчиняв, — задихаючись, вимовив Ваденшьо.

— Слідство розбереться.

— Це Клінтон. Це все справа його рук, — сказав Ваденшьо.

Торстен Едклінт задоволено кивнув.

Кожному поліцейському відомо, що існують два класичні способи ведення допиту підозрюваного. Злий поліцейський і добрий поліцейський. Злий поліцейський загрожує, лається, б’є кулаком по столу і поводиться вкрай грубо, щоб залякати заарештованого і в такий спосіб добитися від нього розкаяння і зізнання. Добрий поліцейський — найкраще такий собі сивіючий дядечко — пригощає сигаретами і кавою, ласкаво киває і використовує розсудливий тон.

Більшості поліцейських — але не всім — відомо також, що техніка допиту доброго поліцейського приводить до значно кращих результатів. Нахабному запеклому злодію злий поліцейський зовсім не імпонує, а невпевнений у собі аматор, від якого злий поліцейський добивається зізнання залякуванням, швидше за все, зізнався б у будь-якому разі, незалежно від техніки ведення допиту.

Мікаель Блумквіст слухав допит Біргера Ваденшьо із сусідньої кімнати. Його присутність стала спочатку предметом суперечок, але потім Едклінт вирішив, що, мабуть, зможе мати із спостережень Мікаеля деяку користь.

Мікаель констатував, що Торстен Едклінт використав третій варіант ведення допиту — незацікавлений поліцейський, що в цьому випадку, схоже, підходило якнайкраще. Едклінт увійшов до приміщення, розлив у казенні кухлі каву, увімкнув магнітофон і відкинувся на спинку крісла.

— Річ у тім, що у нас уже є проти вас увесь можливий технічний арсенал доказів. Ваші свідчення цікавлять нас лише як підтвердження того, що нам уже й так відомо. Питання, на яке нам, мабуть, цікаво було б дістати відповідь, — чому? Як ви дійшли до такого божевілля, що зважилися почати ліквідовувати людей у Швеції так, ніби ми в Чилі за часів диктатури Піночета? Магнітофон працює. Якщо ви хочете що-небудь сказати, то зараз саме час. Якщо ви відмовитеся говорити, я вимкну магнітофон, а потім ми знімемо з вас краватку, висмикнемо з черевиків шнурки і помістимо вас до слідчого ізолятора чекати адвоката, суду і вироку.

Потім Едклінт зробив ковток кави і замовк. Через дві хвилини цілковитої тиші він простягнув руку і вимкнув магнітофон. Затим підвівся.

— Я простежу за тим, щоб вас відвели протягом двох хвилин. До побачення.

— Я нікого не вбивав, — сказав Ваденшьо, коли Едклінт уже відчинив двері.

Едклінт зупинився на порозі.

— Я не зацікавлений у тому, щоб вести з вами які-небудь розмови загального характеру. Якщо ви хочете свідчити, я сяду і ввімкну магнітофон. Усі владні структури Швеції — і особливо прем’єр-міністр — з нетерпінням чекають ваших пояснень. Якщо ви говоритимете, я зможу вже сьогодні увечері поїхати до прем’єр-міністра і викласти йому вашу версію розвитку подій. Якщо ж ви розповідати не будете, то все одно підете під суд.

— Сідайте, — сказав Ваденшьо.

Всі зрозуміли, що він уже зламався. Мікаель зітхнув з полегкістю. Разом з ним тут були Моніка Фігуерола, прокурор Рагнхільд Густавссон, анонімний співробітник СЕПО Стефан і ще двоє зовсім невідомих йому людей. Мікаель підозрював, що принаймні один з них представляє міністра юстиції.

— Я не маю до вбивств жодного стосунку, — повторив Ваденшьо, коли Едклінт знов увімкнув магнітофон.

— До вбивств, — сказав Мікаель Блумквіст Моніці Фігуеролі. — Їх декілька.

— Ц-ц, — відгукнулась вона.

— Це все Клінтон з Гульберґом. Я нічого не знав про їхні наміри. Присягаюся. Я був просто шокований, дізнавшись про те, що Гульберґ застрелив Залаченка. Я просто не міг повірити, що це правда… я не міг повірити. А почувши про Бйорка, я мало не дістав інфаркт.

— Розкажіть про вбивство Бйорка, — запропонував Едклінт, не змінюючи тону. — Як воно сталося?

— Клінтон когось найняв. Як там усе було, мені невідомо, але його вбили двоє югославів. Серби, якщо я не помиляюся. Завдання їм давав і розплачувався з ними Георг Нюстрьом. Щойно я про все дізнався, я зрозумів, що справа кінчиться катастрофою.

— Почнімо з самого початку, — сказав Едклінт. — Коли ви почали працювати в «Секції»?

Коли Ваденшьо став розповідати, його було вже не зупинити. Допит тривав майже п'ять годин.

Розділ 26

П’ятниця, 15 липня

У п’ятницю вранці місце для свідків зайняв доктор Петер Телебор’ян. Його промова, безумовно, викликала довіру. Прокурор Екстрьом допитував його майже дев’яносто хвилин, і Телебор’ян відповідав на всі питання спокійно і зі знанням справи. Його обличчя періодично виражало заклопотаність, а періодично — жваву зацікавленість.

— Щоб підсумувати… — сказав Екстрьом, перегортаючи свої записи. — Ви, як психіатр з багатолітнім досвідом, вважаєте, що Лісбет Саландер страждає на параноїдальну шизофренію?

— Я весь час наголошую, що дати точну оцінку її стану вкрай складно. Пацієнтка, як відомо, виявляє майже аутизм відносно лікарів і представників влади. Я вважаю, що вона страждає на тяжке психічне захворювання, але поставити точний діагноз я зараз не можу. Без усебічного обстеження я також не можу визначити, в якій стадії психозу вона перебуває.

— Але ви в будь-якому разі вважаєте, що вона психічно нездорова.

— Вся її історія красномовно свідчить про те, що це так.

— Ви мали можливість ознайомитися з так званою «автобіографією», яку Лісбет Саландер написала і подала суду як пояснення. Як би ви могли її прокоментувати?

Петер Телебор’ян розвів руками і знизав плечима.

— А як ви оцінюєте достовірність розказаного?

— Про достовірність навіть і говорити не доводиться. Там є кілька тверджень з приводу різних людей, і одна історія фантастичніша за іншу. В цілому її письмове пояснення лише посилює підозріння, що вона страждає на параноїдальну шизофренію.

— Ви можете навести який-небудь приклад?

— Опис насичений деталями і