Джо Хілл - Пожежник

місці, не даючи нікуди поткнутися з-за брил. Еллі вилаялася та заклала в гвинтівку новий набій.

Мальборо-Мен припав до боку вантажівки й щез з-перед очей. Зі свого місця Гарпер не могла побачити, де той подівся. Як і Рене. Та він причаївся десь там — поволі крадучись попід вантажівкою, поки не зможе вилізти на дах і пристрелити Рене Ґілмонтон.

Поряд з Гарпер виріс Нік, вдивляючись униз із заспаним, непрочуманим виразом. Вона взяла малого за плече й повернула до себе, пригорнувши обличчям до грудей, так само, як майже рік тому Реймонда Блая — хлопчика, якому кортіло визирнути у вікно і подивитися, що коїться на шкільному подвір’ї. Гарпер не хотілося, щоб Нік бачив те, що відбуватиметься далі — хоча сама вона не могла відвести погляд.

Рене нишком лежала на даху пожежної вантажівки. Рухалася лише її права рука — нею вона намагалася намацати щось поряд із собою. Пальцями Рене знайшла краєчок відсіку, який відчинила, коли шукала, як запустити драбину. Жінка потягнулася всередину і вхопилася за держак пожежної сокири.

Мальборо-Мен рвучко вискочив, наче Пилип з конопель, по-звірячому вишкірившись і водячи дулом пістолета увсебіч. Рене опустила сокиру на його зап’ястя, і він з криками відстрибнув назад. Його рука так і зосталася на даху, міцно тримаючи руків’я пістолета. Рене пожбурила її геть, змахнувши лезом сокири. Права рука Мальборо полетіла, щезнувши з очей.

Мальборо заскімлив: його тихий, низький крик, повний люті та болю, лунав, наче відгомін з дна колодязя.

Рене стала навколішки на краю даху. Вона повернула голову й глянула у бік кабіни. Щось прокричала, однак Гарпер була задалеко, щоб розчути. Їй здалося, що жінка гукала Ґіла. Рене просиділа так, здавалося, довгу мить, хоча насправді збігло всього кілька секунд. Тоді вона розвернулася і знову взялася за кривошип, тепер уже мляво його крутячи.

Мальборо-Мен кричав і кричав, не спиняючись.

«Фрейтлайнер» скреготливо порснув повітрям і почав здавати назад. Будівля церкви знову задрижала, коли авто витягло плуг з проробленої діри, волочачи за собою уламки в бік футбольного поля.

Вантажівка від’їхала від каплиці на п’ятдесят ярдів, а тоді з ляском спинилася. Зусиллями Джеймі на лобовому склі автівки тепер красувалося павутиння з тріщинок. Гарпер раптом спало на думку: Джеймі вдалося поранити Джейкоба, добряче зачепити. Можливо, вона майже прикінчила його.

Еллі пожбурила гвинтівку і присіла навпочіпки.

— Порожньо! — вигукнула дівчина. — Набої скінчилися.

Ручки пожежної драбини виринули збоку, поволі здіймаючись до поруччя. Пожежник підвівся, злегка хитаючись, потягнувся через край та вхопив її, вирівнюючи.

— Ходу. Спускаймося. Уже. Ти перша, — промовив Пожежник, кивнувши до Гарпер.

— Нік... — почала вона.

— Еллі доведеться посадити його собі на спину.

— Він у мене, — відповіла дівчина, підповзаючи помостом до Ніка.

З іншого боку від каплиці зарухався «фрейтлайнер», з гуркотом несучись до опори дзвіниці.

Гарпер не любила висоти, і від самої думки про те, щоб перекинути ногу через край, їй ставало зле. Однак вона вже перелазила через поруччя, тягнучись ногою до першої сходинки.

Дівчина озирнулася, шукаючи очима драбину, і побачила пожежну вантажівку на відстані сорока футів унизу: та була такою крихітною, що її наче можна було підхопити рукою. Якусь мить Гарпер здавалося, що дзвіниця гойдається, як квітка від вітру, і от-от скине її з себе. Вона міцно стиснула руки на кам’яному поруччі і заплющила очі.

— У тебе вийде, Гарпер, — промовив Пожежник і поцілував її у щоку.

Вона кивнула. Їй хотілося відказати йому щось миле та зухвале, але вона не те що говорити — навіть слину проковтнути не могла.

Гарпер перекинула іншу ногу через поручень.

Правою ногою вона вже ступила на другу сходинку, відпускаючи рукою поруччя і несамовито хапаючись обома руками за драбину. Уся конструкція непевно захиталася під її вагою.

З протилежного боку будівлі долинув гуркіт «фрейтлайнера», який змінив передачу, розганяючись усе більше.

Гарпер встигла спуститися на п’ять сходинок, не більше, коли Пожежник став помагати Еллі з Ніком на спині, перелізти через край поруччя. Еллі лізла за Гарпер, несучи на собі Ніка з тією ж легкістю, що й рюкзак до школи.

Пожежник перекинув ногу через поручень, ставши одним чоботом на верхню сходинку. Тоді інший чобіт відшукав другу. Він потягнувся і ухопився рукою за верхівку драбини, повиснувши на ній.

Зі швидкістю п’ятдесят миль на годину «фрейтлайнер» заїхав у північну стіну каплиці. В останню мить авто крутнуло, зносячи геть увесь фасад будівлі та розкидаючи вбік достатньо деревини, каміння і скла, щоб заповнити кузов самоскида.

Вежа похитнулася, на мить застигла... а тоді завалилася. Щойно вона була. А ось її вже немає. Кам’яне поруччя, балюстрада, дах дзвіниці, балки та дощані помости — уся конструкція обвалилася всередину. Оглушливий грюкіт від падіння Гарпер відчула навіть у грудях — він нагадував шалене стугоніння крові. Тепер пожежна драбина зависла в порожньому повітрі, а Джон Руквуд завис на самому її вершечку. З руйновища повалив густий чорний дим. Іскристий вир темряви поглинув Джона.

За якусь мить подув прохолодного вітру, який приніс із собою запах моря, розвіяв частину диму. Але Пожежник уже зник.

Гарпер розтулила рота, щоб закричати, а тоді побачила його: Джон уже подолав десять щаблин донизу. Драбина дрижала й погойдувалася в повітрі. Еллі рухалася так швидко, що ледь не наступала Гарпер на руки.

Гарпер зрештою подолала тяжкий спуск до пожежної вантажівки. Нижче, де ще лишалася покрівля даху, драбині було на що зіпертися. Південна частина церкви лишалася цілою. Дівчина зрозуміла, що нарешті спустилася на вантажівку, лише коли відчула під босими ногами метал. Вона зійшла з драбини, ледве тримаючись на ногах, та роззиралася в пошуках Рене. Жінки вже не було на даху. В якийсь момент вона, вочевидь, злізла з машини.

Тепер Гарпер уся тремтіла й почувалася слабкою; холод, здавалося, закрався їй аж у кістки. Хвилями підіймаючись від ніг і до тулуба, тілом розходилися дрижаки. Спершу вона подумала, що впадає у шок. Тоді на думку їй спало, що, може, річ в іншому: Джон розповідав, що прикликання вогню спалює калорії та кисень, і опісля тобі стає зле й паморочиться в голові, тому краще знайти безпечне місце, щоб перепочити.

Вона, спотикаючись, попленталась углиб вантажівки, де була прилаштована коротка стара драбина з поіржавілого заліза. Гарпер злізла нею до бампера і ступила на землю — тієї ж миті ноги зрадливо підігнулися, вона поточилася додолу й важко опустилася у вологу траву. Над нею, немов карусель, що спиняє свій хід, повільно закружляли іскри та завитки диму.

Гарпер відігнала слабкість геть і, спершись на бампер, підвелася.

— Ах ти ж сука! Моя рука! Моя РУКА!