Тетяна Гуркало - Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало

— Спадкоємиця свого батька! — випалила дівчина і, повернувшись праворуч, пішла до клена, в якого мав знайтися хоч один гарний лист.

— Не бреше, — захопилися кущі.

— Але ж не жителька півдня… — заперечив ввічливий.

— Та плюнь ти на цю неіснуючу жительку півдня! Нас спеціально плутали! Всі ці жителі півдня — спеціально привезені дівчата-компаньйонки, які швидше розраховують на вдалу роботу, ніж на заміжжя. Не здивуюся, якщо ту дівчину давно пообіцяли комусь конкретному і вирішили просто не допустити до неї інших! — роздратовано відповів увічливому четвертий голос.

— Який здогадливий, — пробурмотіла Фіалка, яка буквально напередодні дізналася, що тато таки встиг пообіцяти її тому самому синові, який, щоб дурна дівчина змирилася ще й титул собі прикупив у якогось не особливо багатого прима, що має право продавати титули разом із наділами кам'янистої і нікому особливо непотрібної землі. Проте ці титули були успадковуваними, на відміну від тих, які продавала імперська канцелярія. І тепер цей бовдур не просто Сойху Кадар, а він бол-Сойху Кадар, тобто «власник меча», як називають болів на далекому півдні. Ось щастя.

А ще у цього типа дуже гарнена фізіономія. А красиві мужики Фіалку завжди дратували. Вони самовпевнені і навколо них увесь час в'ються натовпи дівчат не дуже важкої поведінки.

Ось кому це щастя потрібне? Якщо таке й терпіти, то заради чогось більше, ніж шматок скелі, ледве присипаний землею, та дрібний титул. А кораблі, млини та договори з торговцями були й у батька. Теж ще щастя небачене.

— Дивись, втікає, — задумливо промовили кущі.

— А-а-а, погана дівка! Тримай її, нам ще треба поговорити! — веліли кущі, і здоровенний чоловік кинувся ловити і тримати, не змінюючи звірячого виразу на обличчі на щось приємніше.

Але якби він просто обігнав Фіалку і заступив їй шлях, нічого б, мабуть, не сталося. Вона взагалі вміла тримати себе в руках і саме вигадала, як чемно пояснити цим типам, що ніяка вона не спадкоємиця купи островів і великого титулу, і при цьому не видати своє справжнє становище. Але велетень виявився дурним. Він наздогнав, схопив так, наче збирався зламати їй ребра. А потім ще й тітка-оцінниця негарно верескнула і почала кликати когось на допомогу.

Велетня ці крики налякали, він стиснув дівчину ще міцніше і як ляльку потяг її, куди очі дивилися. А дивилися вони в нього чомусь на дерево, обплетене шипшиною. І коли Фіалка побачила цю красу, її уява дуже яскраво намалювала, як усипані колючками батоги роздирають обличчя до крові, чіпляються у волосся, а ідіот, не слухаючи вимог зупинитись і відчепити їх, чеше вперед, подалі від волання тітки. Фіалці нічого подібного не хотілося, тому вона сіпнулася, абияк вивернула руку в потрібному положенні і вдарила викрадача дівчат чистою силою.

Він заверещав, упустив її і кинувся в шипшину вже без ноші.

З кущів вискочили якісь чоловіки і Фіалка додала ще й їм. А потім, коли в одного виявився щит, вилаялася так, що мама напевно на тиждень замкнула б на горищі і веліла годувати сухарями, на мить задумалася і, переконавшись, що він біжить до неї, вдарила вітряним молотом.

Щит у чоловіка виявився добрим, навіть цей удар витримав. Щоправда, нікуди бігти його власник уже не міг, бо був разом із щитом утиснутий у землю по груди. Молот, що не пробив захист, видав гучну бабах і зруйнувався, перетворившись на простий порив вітру, тільки дуже сильний.

Вітер смикнув дерево, що опинилося на шляху, нахиливши його і зламавши верхівку, підняв у повітря зірване листя і травинки, а потім, начисто злизавши яскраво-червоні квіти з клумби, розвіявся і затих. І лише квіти залишились лежати, як плями крові.

— Прокляття, — пробурмотіла Фіалка, розуміючи, що тепер точно доведеться виходити заміж за бовдура з купленим титулом. Гучно зітхнула, рішуче підняла поділ і пішла до чоловіка, що лаявся на свій щит-пастку. — Ідіот! — гаркнула вона на нього і штовхнула в плече.

А щит якийсь стусан небезпекою, від якої слід захищати, не вважав.

— Придурок! — додала дівчина і врізала чоловіка в щелепу, благо, ногу задирати довелося не високо.

І він нарешті замовк. Чи вигляд жіночої білизни так заспокоїв, чи удар. Фіалка навіть з'ясовувати не стала, просто розвернулася і пішла дивитись, чи не постраждала Чайка. У тому, що з оцінницею все гаразд, вона була впевнена. Поранені та вмираючі не можуть так натхненно обіцяти відрізати недоумкам все, що дає їм право називатися чоловіками.

А Чайка знайшлася сама, ціла і неушкоджена. Вона вийшла з-за дерева і сказала:

— Там.

А там виявилася Найкраща з елана, яка поспішала на шум у компанії охоронців та подруг. Імператриця якось зайве радісно подивилася на руйнування і задоволено сказала:

— Заміж! Заміж того, хто вже просив!

І Фіалка ледве втрималася від того, щоб спитати, подарунок це їй настільки сподобався чи наречені набридли?