Стіг Ларсон - Повітряний замок, що вибухнув

стріляла в Карла Маґнуса Лундіна. Це не питання. Це загальне твердження, в якому ви попереджаєте мою відповідь. Я не можу відповідати за ваші твердження.

— Не чіпляйтеся до слів. Відповідайте на питання.

— Ні.

Мовчання.

— Що означає ні?

— Це відповідь на питання.

Прокурор Ріхард Екстрьом зітхнув. День вочевидь буде довгим. Лісбет Саландер дивилася на нього вичікувально.

— Мабуть, краще почати спочатку, — сказав він. — Ви були на дачі покійного адвоката Б’юрмана в Сталлархольмі увечері шостого квітня?

— Так.

— Як ви туди добиралися?

— Я доїхала електричкою до Сьодертельє, а звідти автобусом до Стренгнеса.

— Навіщо ви поїхали до Сталлархольма? Ви домовилися зустрітися там з Карлом Маґнусом Лундіном та його другом Сонні Нієміненом?

— Ні.

— Як вийшло, що вони там опинилися?

— Це треба запитати у них.

— Зараз я запитую вас.

Лісбет Саландер не відповіла.

Суддя Іверсен відкашлявся.

— Я думаю, що фрекен Саландер не відповідає, тому що ви суто автоматично знову висловили твердження, — люб’язно припустив Іверсен.

Анніка Джанніні раптом фиркнула досить голосно, щоб усі могли почути, але відразу замовкла і знов уткнулася в папери. Екстрьом поглянув на неї з роздратуванням.

— Як ви думаєте, чому Лундін з Нієміненом з’явилися на дачі Б’юрмана?

— Цього я не знаю. Я гадаю, що вони поїхали туди, щоб влаштувати підпал. У Лундіна в сідельній сумці «Харлей-Девідсона» була пляшка з літром бензину.

Екстрьом випнув губи.

— А чого ви поїхали на дачу адвоката Б’юрмана?

— Я шукала інформацію.

— Якого роду інформацію?

— Ту інформацію, яку, очевидно, Лундін з Нієміненом хотіли знищити і яка могла внести ясність у питання, хто вбив негідника.

— Ви вважаєте, що адвокат Б’юрман був негідником? Я вас правильно зрозумів?

— Так.

— А чому ви так вважаєте?

— Він був садистською свинею, скотиною і ґвалтівником, тобто негідником.

Вона процитувала текст татуювання на животі покійного адвоката Б’юрмана, тим самим непрямо підтвердивши свою причетність до її появи, проте це до обвинувачення проти Лісбет Саландер не входило. Б’юрман ніколи не заявляв у поліцію про заподіяння йому тілесних ушкоджень, і було неможливо довести, дозволив він зробити татуювання добровільно чи це сталося насильницьким способом.

— Інакше кажучи, ви стверджуєте, що ваш опікун піддавав вас насильству. Ви могли б розповісти, коли ці насильницькі дії відбувалися?

— У вівторок вісімнадцятого лютого дві тисячі третього року і повторно в п’ятницю сьомого березня того ж року.

— Ви відмовлялися відповідати на всі питання слідчих, які намагалися вас допитувати. Чому?

— Мені було нічого їм сказати.

— Я прочитав вашу так звану автобіографію, яку кілька днів тому несподівано подала ваш адвокат. Мушу сказати, що це дивний документ, ми до нього ще повернемося. Але там ви стверджуєте, що адвокат Б’юрман у першому випадку змусив вас до орального сексу, а в другому випадку протягом цілої ночі піддавав вас насильству і жорстоким тортурам.

Лісбет не відповіла.

— Це вірно?

— Так.

— Ви заявили про зґвалтування до поліції?

— Ні.

— Чому?

— Коли я в попередні рази намагалася їм що-небудь розповісти, поліція мене не слухала. Тому заявляти їм про будь-що не мало жодного сенсу.

— Ви з кимось обговорювали ці акти насильства? З якою-небудь подругою?

— Ні.

— Чому?

— Бо це нікого не стосувалося.

— Гаразд, а ви зверталися до якого-небудь адвоката?

— Ні.

— Ви зверталися до якого-небудь лікаря з приводу завданих вам, як ви стверджуєте, каліцтв?

— Ні.

— І ви не зверталися ні до якого жіночого кризового центру.

— Ви знову висловлюєте твердження.

— Пробачте. Ви зверталися до жіночого кризового центру?

— Ні.

Екстрьом обернувся до голови суду.

— Я хочу звернути увагу суду на те, що підсудна повідомила, що двічі зазнала статевого присилування, причому в другому випадку надзвичайно жорстокого. Вона стверджує, що винним у цих актах насильства був її опікун, покійний адвокат Нільс Б’юрман. У той же час ці факти слід розглядати в світлі…

Екстрьом став перебирати свої папери.

— У матеріалах розслідування, проведеного відділом боротьби з насильницькими злочинами, немає жодних даних, які б підтверджували достовірність розповіді Лісбет Саландер. Б’юрман ніколи не був засуджений за яке-небудь правопорушення. На нього жодного разу не подавали заяв до поліції, і ні в яких розслідуваннях його ім’я не згадувалось. Він і раніше був опікуном або наставником в інших молодих людей, і ніхто з них не стверджує, що зазнавав яких-небудь форм насильства. Навпаки, вони рішуче заявляють, що Б’юрман завжди поводився з ними доброзичливо і коректно.

Екстрьом перегорнув сторінку.

— Я мушу також нагадати, що у Лісбет Саландер діагностували параноїдальну шизофренію. Перед нами молода жінка з документально підтвердженою схильністю до насильства, в якої вже з раннього підліткового віку були серйозні проблеми при контактах із суспільством. Вона кілька років провела в дитячій психіатричній клініці і з вісімнадцяти років перебуває під наглядом опікуна. Хоч як прикро, але це не без підстав. Лісбет Саландер становить небезпеку для самої себе і оточуючих. Я переконаний, що в даному разі буде доречним не тюремне ув’язнення, а лікування.

Він зробив коротку паузу.

— Обговорювати розумові здібності молодої людини — завдання не з приємних. Адже так легко порушити недоторканність особи, позаяк предметом тлумачень виявляється психічний стан. У цьому ж випадку нам треба дати оцінку властивому Лісбет Саландер викривленому сприйняттю світу. Воно з усією очевидністю виявляється в її так званій автобіографії. Тут, як ніде, ясно відчувається цілковитий відрив підсудної від реальності. В цьому випадку нам не потрібні які-небудь свідки або тлумачення — слова говорять самі за себе. У нас є її власні слова, і ми маємо змогу самі оцінити достовірність її тверджень.

Його погляд упав на Лісбет Саландер. Їхні очі зустрілися. Вона раптом посміхнулася. Вигляд у неї був злісний. Екстрьом нахмурив чоло.

— Чи хоче фру Джанніні що-небудь сказати? — поцікавився суддя Іверсен.

— Ні, — відповіла Анніка Джанніні. — Лише те, що висновки прокурора Екстрьома — цілковита дурниця.

Післяобіднє засідання почалося з допиту свідка Ульріки фон Лібенсталь з комітету з нагляду за органами опіки та піклування, яку Екстрьом викликав з метою встановити, чи подавалися на адвоката Б’юрмана скарги. Наявність таких фон Лібенсталь різко заперечувала і вважала подібні твердження образливими.

— За опікунськими справами ведеться суворий контроль. До того як адвоката Б’юрмана таким ганебним чином убили, він виконував доручення нашого комітету протягом майже двадцяти років.

Вона поглянула на Лісбет Саландер зневажливим поглядом, хоча ту не звинувачували в убивстві і вже було встановлено, що вбив Б’юрмана Рональд Нідерман.

— За всі ці роки на адвоката Б’юрмана не надходило жодної скарги. Він був добросовісною людиною і часто вкладав у справи своїх підопічних всю душу.

— Значить, вам не здається правдоподібним, що він міг піддавати