Роберт Грін - 48 законів влади

К’єркегор уважав, що є певні типи людей, які викликають заздрість, і що вони так само винні в її появі, як і самі заздрісники. Так, усі ми знаємо: щойно людині пощастить — чи це талан, чи результат її роботи, — вона починає вихвалятися. Таким людям приємно, що вони випередили інших. Цей тип очевидний і безнадійний. Але є й інші типи, що викликають заздрість несвідомо і частково винні у своїх негараздах. Приміром, заздрість може стати проблемою для людей із великим природним хистом.

Сер Волтер Релі був одним із найяскравіших чоловіків при дворі королеви Англії Єлизавети. Він був здібним науковцем, писав вірші, що й досі визнають як чудові зразки поезії свого часу. Був визнаним лідером, ініціативним підприємцем, видатним капітаном морського флоту і до того ж ставним чоловіком і блискучим царедворцем, який причарував королеву й став одним із її фаворитів. Але йому скрізь переходили дорогу. Зрештою, сталося жахливе: він потрапив у неласку, опинився у в’язниці, і йому стяли голову.

Релі не розумів, чого інші надвірні так озлобилися проти нього. Він не лише не намагався притлумити свої здібності, а ще й примножував їх і хизувався ними, вважаючи, що справляє на людей враження і збільшує коло друзів. А насправді в нього з’являлися мовчазні вороги, які відчували себе гіршими за нього. Вони робили все, щоб покінчити з ним, щойно він перечепиться чи помилиться. Зрештою, причиною страти була зрада, але заздрість використовує будь-яку маску, щоб приховати свою руйнівну сутність.

ЙОСИП І ЙОГО ВБРАННЯ

А Ізраїль любив Йосипа над усіх синів своїх, бо він був у нього сином старості. І він справив йому квітчасте вбрання.

І бачили його браття, що їхній батько полюбив його над усіх братів його, і зненавиділи його, і не могли говорити з ним спокійно.

І снився був Йосипові сон, і він розповів своїм браттям, а вони ще збільшили ненависть до нього.

І сказав він до них: «Послухайте-но про той сон, що снився мені.

А ото ми в’яжемо снопи серед поля, і ось мій сніп зачав уставати, та й став. І ось оточують ваші снопи, та й вклоняються снопові моєму».

І сказали йому його браття: «Чи справді ти будеш царювати над нами, чи теж справді ти будеш панувати над нами?» І вони збільшили ненависть до нього через сни його та через слова його.

І снився йому ще сон інший, і він оповів його братам своїм, та й сказав: «Оце снився мені ще сон, і ось сонце та місяць та одинадцять зір вклоняються мені».

І він розповів це батькові своєму та браттям своїм. І докорив йому батько його, та й промовив до нього: «Що то за сон, що снився тобі? Чи справді прийдемо ми, я та мати твоя та брати твої, щоб уклонитися тобі до землі?»

І заздрили йому брати його, а батько його запам’ятав ці слова.

І пішли брати його пасти отару свого батька в Сихем.

І сказав Ізраїль до Йосипа: «Таж брати твої пасуть у Сихемі! Іди ж, і я пошлю тебе до них!» А той відказав йому: «Ось я!»

І сказав він до нього: «Піди-но, побач стан братів твоїх і стан отари, та й дай мені відповідь». І він послав його з долини Хеврона, і той прибув до Сихема.

І знайшов його один чоловік, а він ось блукає по полю. І запитав його той чоловік, кажучи: «Чого ти шукаєш?»

А той відказав: «Я шукаю братів своїх. Скажи ж мені, де вони випасають?»

І сказав той чоловік: «Вони пішли звідси, бо я чув, як казали вони: “Ходімо до Дотаїна”». І пішов Йосип за своїми братами, і знайшов їх у Дотаїні.

А вони побачили його здалека, і поки він наблизився до них, то змовлялися на нього, щоб убити його.

І сказали вони один одному: «Ось іде той сновидець!

А тепер давайте вбиймо його, і вкиньмо його до однієї з ям, та й скажемо: «Дикий звір з’їв його!» І побачимо, що буде з його снами».

Старий Заповіт, Буття, 37: 3—20

ТРАГЕДІЯ ГРОБНИЦІ

[Коли Папа Юлій уперше побачив у Мікеланджело шкіц своєї гробниці], він йому так сподобався, що Папа відразу відрядив митця до Каррари здобути потрібні мармурові брили та загадав флорентійцю Аламанно Сальвіаті виплатити йому за це тисячу дукатів. Мікеланджело пробув у цих горах понад вісім місяців із двома каменярами й конем без будь-якого спорядження, маючи лише харчі на цей час… Вони видобули достатню кількість мармурових брил і вибрали з них потрібні й відвезли до морського узбережжя. Одного робітника Мікеланджело залишив, щоб він стежив за транспортуванням, а сам повернувся до Рима.

…Кількість привезеного мармуру була величезна. Брили розіклали на площі, й люди ним захоплювалися, і Папа радів та всіляко підтримував митця. Коли Мікеланджело почав працювати з мармуром, Папа раз у раз приходив до нього додому та, як із братом, розмовляв із ним про гробницю та ще всяку всячину. Щоб простіше діставатися до Мікеланджело, Папа наказав спорудити звідний міст із коридору клуатру до приміщень митця, що давало змогу здійснювати приватні візити.

Такі часті преференції з боку Папи (як часто трапляється при дворі) викликали страшенну заздрість, а потім і постійне переслідування, бо архітектор Браманте, якого любив Папа, змусив його змінити свою думку з приводу гробниці, розповівши, що в народі кажуть, буцімто будівництво власної гробниці ще за життя віщує нещастя і так далі. Браманте живився страхом і заздрістю, бо рішення Мікеланджело виявляло багато помилок архітектора… Не сумніваючись у тому, що Мікеланджело знав про ці його помилки, Браманте хотів усунути митця з Рима чи принаймні позбавити його прихильності Папи, а також слави й професійної затребуваності, які могло дати йому це ремесло. Щодо гробниці, то Браманте досяг того, чого прагнув. Нема сумніву, що якби Мікеланджело дали змогу завершити її згідно з первісним планом і якби йому залишилося таке поле діяльності для демонстрації своїх можливостей, то ніякий інший митець, хоч і який великий (і це мовиться без усіляких заздрощів), не зміг би відібрати в нього те високе місце, яке він би посів.

«Життя Мікеланджело», Асканіо Кондіві, 1533 р.

Заздрість, яку викликав сер Волтер Релі, — найгіршого типу: її інспірував його розквітлий природний хист і грація. Люди можуть здобути і гроші, і владу. Але неможливо здобути вищий інтелект, красу, чарівність. Люди, досконалі від природи, мають докласти величезних зусиль, щоб замаскувати своє сяйво, проявити якісь свої огріхи, аби відвернути заздрість, доки вона не вкоренилася. Поширена і наївна помилка — думати, ніби ви приваблюєте людей своїми природними талантами, коли насправді вони починають ненавидіти вас.

У царині влади найбільша небезпека — це коли вам раптом пощастило: неочікуване підвищення, несподівана перемога або успіх. Це напевно викличе заздрість колишніх колег.

Коли в 1651 році архієпископа де Реца було призначено кардиналом, він знав, що це викличе заздрість багатьох колишніх колег. Розуміючи, що було б дурістю відійти від підлеглих, де Рец робив