Елізабет Костова - Історик

місті Хасково «допитували», перш ніж замордувати й убити, тобто оттоманська влада думала, що в ченців є політично важлива інформація. Хасково знаходиться на південному сході Болгарії — ця територія у п’ятнадцятому сторіччі знаходилася під владою оттоманів. Дивно, але ченців-мучеників карали за традиційним звичаєм оттоманів як за злодійство (ампутували руки) і за втечу (ампутували ноги). Більшість мучеників у період оттоманського правління були страчені або замордовані іншими способами. Така форма покарання, як і обшукування візка ченців, за оповіддю Стефана, свідчить про те, що офіційна влада Хасково звинуватила їх у злодійстві, хоча, очевидно, не зуміла цього довести.

Стефан докладно розповідає про увагу, яку звертав болгарський народ на подорож ченців, що й викликало інтерес влади. Проте за вісім років до того, 1469 року, мощі святого Івана Рільського, пустельника й засновника монастиря у Рілі, перевозилися з Велико Тирново в каплицю у Рілі. Цю процесію бачив, а пізніше описав Владислав Грамматик у своїй праці «Повість про перевезення останків святого Івана». До цього перевезення оттоманська влада спокійно поставилася, як і до уваги до цієї події місцевих жителів. Це перевезення стало важливою символічною подією у справі об’єднання болгарських християн. І Захарій, і Стефан, можливо, знали про це перевезення, до того ж деякі відповідні писемні документи мали опинитись у Захарія із Зографу 1479 року.

Цей зовсім недавній прояв толерантності до релігійної процесії через Болгарію свідчить про те, що занепокоєння оттоманами через подорож ченців із Валахії має особливе значення. Обшук візка, проведений, здається, офіцерами варти місцевого паші, вказує на те, що офіційні чи оттоманські чиновники у Болгарії отримали деякі дані про мету цієї подорожі. Звичайно, оттоманська влада не бажала залишати в Болгарії останки свого найлютішого політичного ворога, як і не збиралася схвалювати шанування його останків. Але більш незрозумілим залишається той факт, що, обшукавши візок, вони нічого не знайшли, хоча Стефан пізніше згадує про поховання тіла у Светі Георгі. Можна лише гадати, як заховали цілий (нехай навіть без голови) труп, якщо його насправді везли.

І, нарешті, увагу як істориків, так і етнографів можуть привернути посилання в «Хроніці» на суперечливі спогади ченців зі Снагова щодо видіння, баченого ними у церкві. Вони не могли визначити, що трапилося з тілом Влада III під час вартування, але назвали кілька моментів, традиційно визнаних як основні ознаки трансформації мерця в живого мерця — вампіра. Вони дійшли висновку, що була реальна загроза того, що Влад може стати таким. Дехто бачив, як звір стрибав через труп, інші відчули неприродну силу у формі туману або вітру, що ввірвався в церкву і змусив тіло сісти. Випадок із тваринами широко описано у балканському фольклорі про походження вампірів, як і повір’я, що вампір може перетворитися на туман або дим. Кровожерливість Влада III та його навернення до католицької віри в Угорщині при дворі короля Матьяша Корвінуса, мабуть, були відомі ченцям. Перше було відоме всій Валахії, а друге найбільше турбувало православну церкву (особливо улюблений монастир Влада, настоятель якого, можливо, приймав його сповіді).

Рукописи

«Хроніка Захарія» відома у двох рукописах: «Афон 1480» та «Р. VII. 132» — останній ще називають «Патріаршою версією». «Афон 1480» — манускрипт in quarto, написаний напівуніальним шрифтом, зберігається в бібліотеці Рільського монастиря в Болгарії, де й був знайдений 1923 року. Перша із двох версій «Хроніки» була записана, вочевидь, самим Захарієм із Зографу, можливо, за записами, які він зробив біля смертної постелі Стефана. Незважаючи на його заяву, що він «записував кожне слово», мабуть, рукопис зазнав значної переробки, бо відзначається досконалістю, якої неможливо досягти у чернетці, і має лише одне виправлення. Оригінал цього рукопису, можливо, зберігався в бібліотеці Зографу принаймні до 1814 року, оскільки бібліографія Зографу, датована цим роком, у якій перелічуються манускрипти п’ятнадцятого й шістнадцятого сторіччя, містить назву цього рукопису. Про нього знову стало відомо в Болгарії, коли болгарський історик Атанас Ангелов знайшов його захованим у палітурці книги вісімнадцятого сторіччя із трактатом про життя святого Георгія (Георгій 1364.21) у бібліотеці Рільського монастиря. Ангелов 1924 року перевірив, що в Зографу не було цього примірника. Невідомо й незрозуміло, як оригінал потрапив з Афона в Ріль, хоча, можливо, це піратські рейди на Афон у вісімнадцятому й дев’ятнадцятому сторіччях відіграли головну роль у переміщенні цього рукопису (та інших численних важливих документів й артефактів) зі Святої гори Афон.

Друга і єдина відома копія чи версія «Хронік» Захарія — «Р. VII. 132», або «Патріарша версія», — зберігається в бібліотеці Вселенського патріархату в Константинополі і палеографічно датована серединою або кінцем шістнадцятого сторіччя. Мабуть, це пізніша версія копії, надісланої патріархові настоятелем Зографу ще за життя Захарія. Оригінал цієї версії, ймовірно, супроводжувався листом від настоятеля до патріарха. У листі настоятель попереджає патріарха про можливу єресь у Болгарії в монастирі Светі Георгі. Листа більше немає, хоча, можливо, заради обережності та збереження таємниці настоятель Зографу попросив Захарія скопіювати рукопис, аби відправити його до Константинополя, а оригінал залишив у бібліотеці Зографу. Через п’ятдесят і навіть через сто років після створення документ усе ще вважали настільки важливим, що його копіювали в бібліотеці Вселенського патріархату. «Патріарша версія», що являє собою пізнішу копію листа із Зографу, відрізняється від «Афона 1480» однією деталлю: до неї виключено ту частину розповіді, де йдеться про те, що бачили ченці під час чергування біля трупа в церкві на Снагові (дослівно від рядка «Один чернець бачив, як звір…»і до рядка «безглаве тіло князя сіпнулося й намагалося встати»). Можливо, цей уривок виключили з пізньої копії, щоб користувачі Патріаршої бібліотеки не виявили небажаної інформації про єресь, описану Стефаном, або для того, щоб не афішувати забобони щодо мерців — такі хибні вірування керівництво церкви забороняло. «Патріаршу версію» важко датувати, хоча ця копія є в каталозі Патріаршої бібліотеки з 1605 року.

Остання риса схожості, разюча й загадкова, існує між двома відомими версіями «Хроніки». Обидва рукописи обірвані рукою практично в тому самому місці. «Афон 1480» закінчується словами «Я зрозумів…», у той час як у «Патріаршій версії» є продовження: «що це була не чума, а…». Після цього обидва документи були повністю обірвані уздовж рядка, можливо, щоб викинути частину розповіді Стефана, де оповідалося про ще більшу єресь або інше зло в монастирі Светі Георгі.

Ключем до дати ушкодження рукопису може бути виноска в бібліотечному каталозі, у якому «Патріарша версія» позначена як «незавершена». Ми цілком можемо припустити, що кінцівка цієї версії була відірвана до 1605 року. Проте не можна з’ясувати: ці обидва акти вандалізму