Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

Джов Мейлін, молода інтернет-експертка, додала:

— Почалося!

Кай сказав:

— Президентка не жартувала. Вона наміряється знищити всю армію Північної Кореї.

— Не зовсім так, — педантично зауважив Ян Йон.

Кай повернувся до нього. Ян висловлювався не так часто, як молоді службовці, котрі прагнули показати свій професіоналізм. Кай запитав:

— Що ви маєте на увазі?

— Вона не сказала, що атакує Північну Корею. Натомість повторювала «Пхеньян» і один раз — «Верховний керівник».

Такого нюансу Кай не помітив.

— Гарне зауваження, — мовив він. — Це може означати, що вона не збирається чіпати ультранаціоналістів.

— Або ж залишає це питання відкритим.

— Спробую дізнатися, коли говоритиму з ЦРУ.

Президентка завершила виступ, не розкриваючи додаткових подробиць. За кілька хвилин Кая викликали в Джоннаньхай на екстрене засідання Комісії із закордонних справ. Повідомивши Монаха, він узяв пальто й вийшов надвір.

Було неважко передбачити, що під час обговорення відповіді на атаку американців, група, як завжди, розділиться на «яструбів» та «голубів».

Кай шукатиме компромісного рішення, щоб Китай зберіг обличчя, не починаючи Третьої світової.

Поки їхав туди запрудженими пекінськими дорогами й американські ракети все ще долали півтори тисячі кілометрів з Японії до Північної Кореї — подзвонив Ніл Девідсон.

Його техаська говірка цього разу звучала не так розслаблено, як завжди. Навпаки, Ніл говорив напружено.

— Каю, поки ніхто з опалу не наробив дурниць, ми хочемо вас запевнити: США не мають наміру окупувати Північну Корею.

Кай відповів:

— Тобто ви вважаєте, що здатні впоратися із ситуацією без вторгнення, хоч і не відкидаєте такої можливості.

— Приблизно так.

Каєві відлягло, бо це означало: шанс стримати кризу ще лишався. Утім, цієї думки він не озвучив: не треба полегшувати життя іншій стороні. Сказав:

— Але, Ніле, військовий корабель «Морґан» порушив кордони Північної Кореї, підійшовши до річки Тедонґ і потопивши судно північно-корейського флоту крилатою ракетою. Це, по-вашому, не вторгнення на їхню територію?

Запала мовчанка, і Кай здогадався, що Ніл ще не знає про інцидент із «Морґаном». Одначе співрозмовник швидко оговтався й повів далі:

— Ми не відкидаємо імовірності морських ударів, але запевняю вас особисто, не маємо планів вводити американське військо в Північну Корею.

— Крихкий лід, — мовив Кай, хоч насправді його це влаштовувало.

Якщо так американці хочуть окреслити різницю між ударом і окупацією, Китай може це прийняти, принаймні неофіційно. Ніл промовив:

— Державний секретар саме зараз пояснює ситуацію вашому послові у Вашингтоні. Ми караємо тих, хто скинув хімічні бомби, а не Пекін.

Кай відповів із ноткою скепсису в голосі:

— Ви хочете сказати, що ваш удар — пропорційна відповідь?

— Саме так, і ми вважаємо, світ погодиться з нами.

— Не думаю, що китайська влада оцінить це так само.

— Головне, щоб вони розуміли: наші наміри чітко спрямовані. Нам не потрібно встановлювати свого уряду в Північній Кореї.

Якщо він каже правду, це важливо.

— Я передам ваші слова.

Екран телефона показав дзвінок на іншій лінії. Певне, з роботи: хотіли повідомити про перші влучання ракет. Та він ще не договорив із Нілом.

— Як ми помітили, президентка Ґрін не сказала прямо, що атакує Північну Корею, натомість повторювала, що це удар по пхеньянському режиму. Тобто ви не битимете по захоплених повстанцями військових базах?

— Президентка не хоче нападати на тих, хто не завдавав шкоди американцям.

Це було запевнення, у яке загорнули погрозу. Повстанці будуть у безпеці, допоки зберігатимуть нейтралітет, та тільки-но нападуть на американців, стануть законною ціллю.

— Досить чітко, — мовив Кай. — Мені дзвонять на іншій лінії. До зв’язку.

Не дочекавшись відповіді, він від’єднався і відповів на вхідний. Це був Чін Чінхва.

— Перші ракети вдарили по Північній Кореї.

-Де?

— Кілька місць водночас: Чунхва, штаб північнокорейських ВПС біля Пхеньяна; база BMC у Хеджу; сімейна резиденція Кана...

Уявивши собі мапу Північної Кореї, Кай перебив Чіна:

— Усі цілі — на заході країни, оддалік баз повстанців.

— Так.

Це підтверджувало слова Ніла.

Автомобіль проходив традиційно ретельну процедуру перевірки на Брамі Нового Китаю. Подякувавши Чінові, Кай поклав слухавку.

Монах зупинив машину в ряду лімузинів навпроти Зали заповітної скорботи, будівлі, у якій засідали важливі політичні комітети. Як і більшість споруд Джоннаньхаю, вона була виконана в традиційному стилі з вигнутими лініями даху. Там передбачили величезну кімнату для церемоній, проте Комісія із закордонних справ збиралася в конференц-залі.

Кай вийшов і відчув свіжий вітерець, що повівав від озера. Це було одне з небагатьох місць у Пекіні, де повітрям ще можна було насолоджуватися. Постояв кілька секунд, глибоко дихаючи й насичуючи кров киснем. Відтак увійшов.

Чень був уже на місці. Кай здивувався, побачивши президента в костюмі без краватки й неголеного. Не пригадував його таким пом’ятим: напевно, не спав цілу ніч. Президент заглибився в розмову з його батьком, Чаном Дзяньдзюнем. «Яструбів» представляли Хван Лін та Фу Чую, «голубів» — Кон Джао. Серед тих, хто ніяк не міг визначитися з лінією, були міністр закордонних справ Ву Бай і сам президент Чень. Усі були глибоко стурбовані.

Чень запросив присутніх сідати й попрохав Дзяньдзюня змалювати поточну ситуацію. Старий повідомив, що північнокорейська протиповітряна оборона не спрацювала—частково через американську кібератаку на пункти запуску, — і, найімовірніше, удар досягне цілі, окресленої президенткою Ґрін: повного знищення пхеньянського режиму.

— Думаю, товаришам не потрібно нагадувати, — додав Дзяньдзюнь, — що згідно з договором між Китаєм та Кореєю від шістдесят першого року в разі нападу на КНДР ми зобов’язані прийти на допомогу.

Президент Чень зауважив:

— І це єдиний оборонний договір, який Китай укладав з іншими країнами. Якщо не дотримаємося його, осоромимося перед усім світом.

Фу Чую, керівник Кая, надав розвіддані, отримані Каєвим відділом. Після того слово взяв Кай, додавши подробицю, яку почув від Ніла Девід-сона кілька хвилин тому: американці не планують встановлювати свого уряду в Північній Кореї.

Фу прошив Кая сповненим ненависті поглядом. Відтак заговорив генерал Хван:

— Уявімо собі дзеркальну ситуацію. Скажімо, Мексика напала на Кубу й застосувала хімічну зброю, яка вбила сотні російських консультантів. У відповідь Москва здійснила масовану ракетну атаку, спрямовану на повне знищення мексиканських урядових та військових об’єктів. Чи стала б Америка на захист Мексики? У вас є бодай тінь сумніву? Ще б пак, стала б.

Кон Джао запитав:

— Як?

Хван не зрозумів.

— Що означає «як»?

— Бомбардували б Москву?

— Вони б зважили всі варіанти.

— Атож. У