Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

вашому прикладі, товаришу, американці постали б перед точнісінько такою самою дилемою, як ми зараз. Чи варто розпочинати Третю світову через напад на другорядну країну-сусіда?

Хван не стримав роздратування:

— Щоразу, коли Китай повинен вдатися до рішучих дій, з’являється той, хто каже, буцімто це призведе до Третьої світової.

— Бо така загроза завжди існує.

— Не можна, щоб страх нас стримував.

— Але й ігнорувати ризик також не варто.

Втрутився президент Чень.

— Безперечно, ви обидва маєте рацію, — промовив він. — Але сьогодні від вас мені потрібен план відповіді на американський удар по Кореї без ескалації кризи.

Озвався Кай:

— Якщо можна, товаришу президенте...

— Кажіть.

— Треба визнати факт, що сьогодні Кореєю керують два уряди.

Хвана обурила сама лише думка, щоб ставитися до заколотників як до повноцінного уряду, проте Чень кивнув.

Кай вів далі:

— Верховний керівник, номінально наш союзник, розірвав співпрацю з Китаєм і створив кризу, якої нам не потрібно. Повстанці контролюють половину країни й увесь її ядерний арсенал. Необхідно визначитися з тим, які відносини будувати з йонджодонськими ультра-націоналістами, які — подобається нам це чи ні — стали альтернативною владою в країні.

Хван спалахнув:

— Не можна допустити успіху повстання проти Комуністичної партії! Та й, до всього, як розмовляти із заколотниками? Ми не знаємо ані імен ватажків, ані як із ними зв’язатися.

Кай відповів:

— Я знаю, хто вони, і здатен вийти на зв’язок.

— Як таке можливо?

Кай умисне обвів поглядом усіх присутніх радників та асистентів.

— Генерале, без сумніву, ви маєте доступ до секретної інформації, але пробачте, якщо я відмовлюся називати свої конфіденційні джерела.

Усвідомивши, що схибив, Хван охолов.

— Так, так, даруйте, що питаю дурниці.

Президент Чень сказав:

— Добре, тож із заколотниками поговорити вдасться. Наступне питання: що їм сказати?

Кай знав, але не хотів, щоб рішення комітету його обмежували, тому відповів:

— Розмова повинна бути ознайомча.

Хитрий Ву Бай прекрасно бачив, до чого хилить Кай, і не бажав давати йому свободу.

— Ми здатні на більше, — промовив Ву Бай, — бо знаємо, чого хочемо: повного і беззастережного завершення війни. Неважко здогадатися й про цілі заколотників: значне представництво в новому уряді.

Кай сказав:

— Моїм завданням буде довідатися, чого саме вони хочуть в обмін на завершення повстання.

Однак він знав, що піде далі простого збирання відомостей.

Хван повторив своє попереднє зауваження:

— Не можна заохочувати непокору Партії.

— Дякую, слушне зауваження, генерале, — сказав Ву. Звернувся до решти групи: — Я вважаю, товариш Хван каже правильно.

Хван, схоже, неабияк пом’якшився.

— Заколотники не заслуговують на довіру, — вів далі Ву. — Угода з ними неможлива без чітких гарантій безпеки.

Не спостерігши тонкощів, Хван кивнув на знак згоди.

Шарм Ву, який силовики сприймали як поверховість, насправді був убивчою тактикою, зауважив Кай. Ву вивів Хвана з гри, а той навіть не помітив.

Чень сказав:

— План непоганий, але швидких результатів не дасть. Що можна зробити сьогодні, просто зараз, щоб розрядити ситуацію?

Кон Джао запропонував:

— Закликати обидві сторони до перемир’я, водночас тиснучи на Пхеньян з вимогою припинити вогонь односторонньо.

Чень спитав:

— А в них хоч ракети лишилися?

Відповів Кай:

— Зовсім трохи. Вони ховають їх під мостами й у тунелях.

Чень замислено кивнув.

— Водночас одностороннє припинення вогню вони сприйматимуть як капітуляцію.

Кон Джао додав:

— Але спробувати варто.

— Згоден. Треба тільки вирішити, як оформити пропозицію.

Кай випав із розмови.

Це буде довга дискусія.

З важливими питаннями скінчили, і тепер усі обговорюватимуть менш посутні справи. Ледве стримуючи нетерплячку, він узявся обдумувати зустріч з заколотниками.

Розмовлятиме він з їхнім ватажком, не генералом Хамом. Склав повідомлення на телефоні:

До уваги генерала Пак Чеджіна

ТАЄМНО

Зустрітися з вами сьогодні бажає можновладний представник Китайської Народної Республіки. Прибуде сам, якщо не рахувати пілота гелікоптера, обоє — без зброї. Його місія надзвичайно важлива для Кореї та Китаю.

Прохання підтвердити отримання цього повідомлення і готовність до зустрічі.

Міністерство державної безпеки

Відправив повідомлення Чін Чінхва із завданням переслати його на кожнісіньку вебадресу бази Йонджодон, яку тільки знайде в інтернеті. Звичайно, краще було б скористатися однією надійною, але терміновість переважувала безпеку.

Після закінчення зустрічі він підійшов до батька.

— Мені потрібен літак ВПС до Яньдзі, — мовив. — А звідти — гелікоптер до Йонджодона.

— Влаштуємо, — відповів Дзяньдзюнь. — На коли?

Кай глянув на годинник. Була десята ранку.

— Щоб вилетіти з Пекіна об одинадцятій, з Яньдзі — о другій, а о третій уже дістатися на Йонджодон.

— Гаразд.

«Добре хоч раз у житті порозумітися з батьком», — подумав Кай і сказав:

— Я повідомив їм, що мене супроводжуватиме лише пілот і ми обидва будемо без зброї. Тому, будь ласка, щоб на борту — нічого.

— Гарний план. На території ворога ти завжди в меншості, тому єдиний спосіб вижити — не влаштовувати бою.

— Я подумав так само.

— Вважай, усе готово.

— Дякую.

— Щасти, синку.

* * *

У Північній Кореї стояв ясний, безхмарний день. Пролітаючи низько над східною зоною в гелікоптері китайських ВПС, Кай дивився на залитий зимовим сонцем краєвид.

Складалося враження, ніби країна живе у звичному ритмі: робітники в полях, вантажівки на дорогах.

Авжеж, усе тут було зовсім не так, як у Китаї: трафік у містах не надто щільний, смогу майже немає, а житлові багатоповерхівки, які, немов бур’яни, проростали на околицях китайських міст, тут траплялися рідко. Північна Корея бідніша і менш заселена.

Він не бачив жодних ознак війни: обвалених будівель, спалених полів, підірваних залізничних колій. Повстання зосередилося передовсім на військових базах, і нові володарі цієї зони лишалися поза міжнародним конфліктом. Уже тільки за це народ їх, напевно, любив. Та чи справді заколотники такі розумні, а чи це звичайний фарт? Він скоро довідається.

Крім того, ознак американського удару теж ніде не було видно. Як і обіцяли, американці били лише по західній частині країни, яку досі контролював Верховний керівник. Цілком імовірно, тієї самої миті над головою Кая пролітали ракети, але коли й так, то були вони дуже високо й рухалися зашвидко, щоб їх бачити.

У бунтівній зоні урядова машина далі справно працювала. Пілот звично зв’язався з місцевим управлінням повітряним рухом і отримав дозвіл сісти.

Ватажок повстанців Пак Чеджін негайно відповів на повідомлення Кая. Здавалося, він прагнув