Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

Погодившись на зустріч, дав точні координати військової бази й призначив час: о пів на четверту.

На аеродромі Яньдзі йому подзвонив стривожений генерал Хам, його агент у таборі Пак Чеджіна.

— Що ви робите? — запитав Хам.

— Намагаюся завершити війну.

— Ви зібралися говорити з ними?

— Це пробна розмова.

— Ці люди — фанатики. Націоналізм для них — як релігія.

— Схоже, вони здобули немалу підтримку.

— Їхні прибічники хочуть бачити при владі будь-кого, тільки б не Верховного керівника.

Кай зупинився подумати. Хам зазвичай не перебільшував. Якщо він непокоїться, на те є вагома причина. Запитав:

— Як порадите поводитися на зустрічі?

Хам не забарився з відповіддю:

— Не довіряйте їм.

— Зрозумів.

— Я теж буду на перемовах із вами.

— Чому?

— Перекладатиму. Тут мало хто знає китайську. Більшість із заколотників вважають її мовою чужоземних поневолювачів.

— Добре.

— Постарайтеся не виказати, що ми з вами знайомі.

— Звичайно.

Від китайсько-корейського кордону вертоліт Кая супроводжував ударний гелікоптер російського виробництва, який за хижий вигляд фюзеляжу називали «Крокодилом». Пофарбований у камуфляж, він був з емблемою Військово-повітряних та протиповітряних сил Корейської народно-визвольної армії: червона п’ятикутна зірка у подвійному червоно-синьому колі. Корейський вертоліт тримався на безпечній відстані й не виконував загрозливих маневрів.

Увесь час Кай розмірковував, що скаже генералові Паку. Є сотні способів запропонувати угоду, та який найкращий для цієї зустрічі? Зазвичай упевненості в собі Каєві було не позичати — радше навпаки, — однак важила екстраординарність події. Ще ніколи від його особистого успіху чи невдачі не залежали долі стількох людей.

Щоразу, кидаючи погляд на «Крокодила», він згадував про особистий ризик. Повстанці можуть затримати його, ув’язнити й допитувати. Або ж оголосити шпигуном — ким він, власне, і був. Проте безглуздо хвилюватися про це зараз. Він мав особливу місію.

Він єдиний знав, що розмова вийде далеко за межі простого з’ясування фактів, бо збирався вести перемови з повстанцями. Повноважень на це не мав, але вони того не знали. Каю здавалося, якщо вдасться укласти прийнятну угоду, він зможе переконати президента Ченя підтримати її.

Стратегія, звісно, ризикована, але й ситуація непересічна.

Вертоліт летів до Йонджодона уздовж вузенької річки в лісистій долині. Каю відкрилися сліди бою за контроль над базою, що відбувся тут місяць тому: літак у струмку, розбита хатина, спалена ділянка лісу. Його пілот зв’язався з наземним управлінням.

Підлітаючи до бази, Кай побачив, що заколотники вирішили влаштувати для нього демонстрацію сили. Шість міжконтинентальних балістичних ракет, понад двадцять метрів кожна, стояли бездоганно вишикувані на пересувних установках.

Кай знав, що їхня дальність — одинадцять тисяч кілометрів, звідси до Вашингтона. На кожній — по кілька боєголовок. Повстанці вирішили викласти йому свої козирі.

Вертоліт Кая спрямували на посадковий майданчик.

Зустрічати його вийшла невелика група озброєних людей, які, втім, розслабилися, побачивши, що Кай із порожніми руками, в костюмі з краваткою та розстібнутому пальті — вочевидь неозброєний. Та попри те, його ретельно обшукали, перш ніж завести у двоповерхову будівлю штабу. Дорогою він помітив у стінах отвори від куль.

Його провели в кабінет командира — незручне місце з дешевими меблями й лінолеумовою підлогою. Через кепські вентиляцію та опалення там було холодно й душно водночас. На Кая вже чекало троє людей в одностроях північнокорейських генералів, доповнених великими кашкетами, які завжди здавалися йому карикатурними. З іншого боку стояв четвертий генерал, якого Кай упізнав: це був Хам.

Середній із трійці виступив наперед, представився Пак Чеджіном і, відрекомендувавши решту, повів усю групу у внутрішній кабінет.

Знявши кашкета, Пак сів за простий стіл, на якому не було нічого, крім телефона, і жестом наказав Каєві зробити те саме. Хам зайняв стілець у кутку кабінету, решта двоє генералів стали обабіч Пака, додаючи йому авторитетності. Кай поглянув на ватажка повстанців: невисокий худий чоловік близько сорока років з коротко стриженим ріденьким волоссям — він нагадував Наполеона в середньому віці.

«Той, хто молодим дослужився до генерала, — подумав Кай, — має бути сміливим і розумним». А ще, напевно, гордовитим і вразливим до найменших натяків, буцімто співрозмовник — вискочень. Отже, найкраща стратегія — говорити максимально чесно, водночас лестячи йому.

Пак повів мову корейською, Кай — китайською, а Хам перекладав.

Пак почав:

— Поясніть, чому ви тут.

— Як військовий ви любите одразу переходити до справи, тож я зроблю так само, — зазначив Кай. — Скажу як є. Пріоритет Китаю — не допустити встановлення Америкою контролю над Кореєю.

Пак обурився:

— Цю країну не повинен контролювати ніхто, крім корейського народу.

— Ми згодні, — одразу відповів Кай, хоч це була й не зовсім правда. Пекін прагнув до спільного китайсько-корейського контролю, принаймні на якийсь час, але ці подробиці можна було відкласти на пізніше. Кай провадив: — Питання тільки в тому, як цього досягнути.

Пак зневажливо скривився.

— Це станеться й без допомоги Китаю, — мовив він. — Пхеньянський режим на межі краху.

— Правда. Радий, що у нас спільне бачення. Це добрий знак. — Пак мовчки чекав. Кай сказав: — Тепер ми підійшли до питання, ким замінити уряд Верховного керівника.

— Немає про що думати. Це буде уряд Пака.

«Жодного натяку на фальшиву скромність», — подумав Кай. Але то був лише фасад. Якби Пак справді вірив, що не потребує допомоги Китаю, то не погодився б на зустріч. Заглянувши йому в очі, Кай просто сказав:

— Можливо.

І став чекати його реакції.

Запала тиша.

Спершу Пак розлютився й збирався заперечити. Та вже скоро його вираз змінився, і він потамував гнів.

— Можливо? — спитав він. — А які ще варіанти?

«Це вже прогрес», — подумав Кай.

— Їх кілька, і більшість не найприємніші, — промовив він. — Переможцем тут може вийти Південна Корея, США або Китай, але це ще не все. — Нахилившись ближче, заговорив напружено: —Якщо ви хочете, щоб ваше бажання здійснилося і Кореєю правив її народ, доведеться укласти союз із кимось.

— Навіщо мені союзники?

Кай відзначив слово «мені». Якщо Хам перекладає буквально, то в баченні Пака він сам і був повстанням.

— Я перемагаю, — сказав він, підтвердивши здогад Кая.

— Так і є, — погодився Кай захопленим тоном. — Але поки що ви боролися лише з пхеньянським режимом, який є найслабшим з усіх сил, залучених у конфлікт. Добити його неважко: сьогоднішній авіа-удар завдав їм фатальної шкоди. Одначе протистояти Південній Кореї або США буде