Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова

— А вам краще мовчати. Ми всі прийшли з Рошина, це три дні шляху звідси. Невелике бідне місто. Після нашого походу ми виглядаємо відповідно. У селищі хлопці побачили, як кілька чоловіків спіймали підлітка і скрутили його. Я спіймала Гора за руку і похитала головою.

— Не лізь. Це їхні правила. Він маг, а їх таврують.

Хлопцеві поставили на плечі клеймо і відпустили. Він одразу втік.

— За цим клеймом, його потім, якщо потрібно, знайдуть. І через нього будуть витягати потроху магію.

Пройшовши ще трохи, помітили, як спіймали кошеня і за комір потягли до клітки. У ній сиділо ще кілька дитинчат перевертнів.

— Нам не реагувати? — ледь ворушачи губами запитав Тейлін.

— Тільки якщо хочете зірвати справу. Якщо ми впораємося, звільнимо їх. Їм поки що нічого не загрожує. Діти просто втекли, їх покарають, це не смертельно. Наше завдання пройти в той закритий двір і пройти випробування. Таким чином, ми пройдемо відбір. Решту потім розповім.

Лішкорта я не бачила, щойно зайшли в місто.

— Нагадую, магію не застосовувати і звірячу суть заховати, особливо в поєдинку.

Те, куди нам потрібно було зайти, було схоже на двоповерхову будівлю, збудовану з чотирьох будинків, впритул один до одного. У найближчому були зроблені високі ворота для входу, ось через них ми і зайшли. Двір був величезним і в дальньому будинку був ще один прохід, і було видно вихід до загородження, що там, було не видно, але в Тейліна й Анреса обличчя стали такими, що я трохи занервувала. Та й запах звідти звіриний...

Відбір проходив просто, потрібно перемогти своїх суперників. Ми з цим впоралися легко. Хоча мені дістався величезний чолов'яга, але я повалила його на лопатки. Але нас обох пропустили в наступний тур. Ось тут я напружилася, завданням було не просто перемогти, а вбити супротивника. У мене в животі все похолоділо від страху за друзів. Найдивніше, мертвий противник чи ні, ніхто не перевіряв, для мене це був шанс. Приглушити так, щоб не піднявся, я можу. Судячи з облич друзів, вони теж так вирішили. Найлегше довелося братам Яліним. Вони з одного-двох ударів укладали супротивників. І обличчя зробили злегка дебільними. У мій поєдинок втрутився Тейлін зі словами:

— Я тебе, малий, не для того ростив, щоб тут ноги відкинув. Кого вчив раз-два й уклав. Куди ти гидота мала вже десятий удар заносиш.

Я при цьому вже рушила супротивника так, що він зомлів, і я бачу, що відразу прийшов до тями, але прикинувся мертвим. Ніс я йому спочатку зламала і він був весь у крові.

Мене як кошеня тримав за комір, а я й рада повисіти, зображуючи смиренність. Але руки перед собою схрестила. Типу довго вичитувати будуть.

— Де твій брат? Куди він тільки дивився, прошмигнув за нами.

— Ти добре його навчив, він переміг. Не лай його сильно, — сказали за спиною в Тейліна.

Я зблідла і рукою провела по обличчю, вимастивши його кров'ю. Бо це був темний, до якого ми йшли. Тейлін мене відкинув убік, мовляв, геть непорозуміння. Я одразу зробила вигляд, що втекла від нього за спину старшого брата і за спиною Алекса ще вимазала обличчя пилом.

— Хороший набір цього разу, — сказав темний, — навіть цей підліток підходить.

Після цього нам показали казарму, в якій новенькі житимуть. Короткий інструктаж полягав у тому, що ми потрапляємо в підпорядкування деяким командирам і будемо робити те, що нам скажуть. Я ментально попросила:

— Не розслабляйтеся, головні тут із підселенцями. Особливо Ялини будьте уважні, нічого не їжте і не пийте. Вас можуть приспати і вважай, ви мертві, а замість вас будуть підселенці. Зараз можете трохи відпочити й озирнутися. Діяти будемо трохи пізніше, коли за нами так пильно стежити не будуть.

Щойно договорила друзям, за нами прийшов один із командирів. Наказав іти за ним. Нас усіх, хто переміг і пройшов відбір, привели до приміщення, де нам видали одяг — штани і сорочку темного кольору. Свої речі можна було залишити в казармі. Я свою сумку стягнула до найменшого розміру і повісила на пояс. Друзі вчинили аналогічно. Бо зрозуміло, що в речах будуть ритися або вкрадуть їх. Переодягатися теж потрібно було тут же в казармі. Я, отримавши речі, зрозуміла, що вони на мене величезні, мені криво посміхнулися. Я одягла поверх того, що на мені було, чим розвеселила інших.

— Так ти пухляш у цьому всьому, — сказав один із мужиків. — чи соромишся?

— Кого? — запитала хрипло. — Інакше втрачу одяг.

— Нехай хоч у десять шарів одягається, головне, щоб був такий самий моторний, — сказав командир.

Після того, як усі одягнулися, нас вигнали на вулицю.

— Ваше перше завдання прошерстити місто і знайти звірят, які втекли. Ще десяток розбіглося. Принести цілими! Магію не пити з них і в артефакти не зливати!

Тейлін за моєю спиною хруснув кулаками.

— Хто не принесе дітей, вилетить.

Нас відправили в місто. Друзі пішли за мною. Я вголос не ризикнула говорити, сказала ментально для всіх.

— Дітей доведеться привести, їх сьогодні не чіпатимуть, а в нас уночі буде багато роботи. І попереджаю одразу, дітлахів доведеться саме ловити і тягнути в оберемку. Вони злегка дикі. Як це взагалі можливо? — на останнє запитання не чекала відповіді.

Тейлін різко розвернувся і зловив двох за горло.

— Навіщо ви за нами йдете?

— Не хочемо вилетіти!

— Краще вам вилетіти, інакше я тобі стусана особисто відважу для прискорення.

— Брате, не заводься, він сам відсіється.

— Мені цих дітей вистачить, — проворчав Тейлін і махнув на нас із хлопцями.

До дітей я вивела обхідними шляхами, втративши ще кілька хвостів. Діти були саме у звіриному вигляді і це не тішило.

— Адже це ненормально? Чому так?

— Звіряча сутність взяла гору, це відбувається рідко. Принаймні, раніше вважалося, що рідко і тільки для виживання. Ще є шанс вивести їх із цього стану. Потрібні дорослі перевертні, що візьмуть у сім'ю. І в мене питання, де їхні батьки.